Редакція Zruchno.Travel

Подорожуючи культутно-туристичним маршрутом на Кодимщині, туристи можуть побачити унікальні храми, зазирнути до трипільської хати, дізнатися про про козацькі традиції краю, напитися цілющої води та скуштувати найсмачніших голубців.

Культурний маршрут "Шпаків шлях", що пролягає на півночі Одеської області, об’єднує багато цікавих туристичних локацій – від районного центра Кодима з історико-краєзнавчим музеєм у колишньому панському маєтку до маленьких сіл, що бережуть давні традиції гостинності. Zruchno.Travel пропонує десятку найцікавіших місць Кодимщини.

1. Затишне село Смолянка

Смолянка — тихе і затишне село на Кодимщині, оточене лісом, справжній рай для відпочинку наодинці з природою. Місцеві жителі облаштували для туристів зелені садиби, тут нагодують домашніми стравами та запропонують цілющий сон на вуликах. А грайливі кізоньки не дадуть занудьгувати ані дітям, ані дорослим!

Смолянка — ідеальне місце для відновлення сил, яке доречно відвідати у будь-яку пору року. До нього зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1611.

2. Фестивальне село Івашків

Старовинне село Івашків було засновано у XVIII столітті і названо на честь козака Івашка. Це єдине село на Кодимщині, в якому залишились назви вулиць за назвою козацьких сотень! Про козацьку сторінку історії села нагадує пам’ятний козацький хрест на честь битви, що відбулася в урочищі Кодима 1693 року.

Блакитно-біла, неначе частинка неба на землі, івашківська Покровська православна церква була побудована з товстих дубових стовпів наприкінці дев’ятнадцятого століття і освячена на честь Покрови Божої Матері. Вона збережена донині і занесена до Єдиного державного реєстру пам’яток архітектури.

Починаючи з 2016 року в Івашкові щорічно на Трійцю проводиться етно-екофестиваль "Кодима-фест". Це нова платформа спілкування творчих людей, вільний простір пізнання традиційної культури Південно-Східного Поділля, модернових музичних фольк-напрямів та осягнення сучасного екосвітогляду.

Фестивальний майданчик приваблює туристів у будь-який час, тому що тут реконструйовано двоповерхову трипільську хату, зведено козацьку вежу, гарною фото-зоною є яскраві фестивальні ворота та острів закоханих.

До фестивального села Івашків зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1611.

3. Джерельне село Пиріжна

Село Пиріжна вважається одним із давніх осередків гончарства в Україні. Сприяли виникненню цього ремесла навколишні багаті поклади декількох видів гончарної глини. А як відомо, якість керамічних виробів залежить передусім від якості сировини. Гончарне мистецтво в Пиріжні передавалось із покоління в покоління, а наприкінці ХІХ століття в селі проживало близько 150 гончарів!
Місцеві жителі села відновили старовинні жолоби, де зі старовинної криниці можна поволі дістати дерев’яним журавлем крижаної води, посидіти в холодку під плотом, або й влаштувати пікнік за довгим столом.

Не менш видатними в Пиріжні є й криниці з цілющою водою, про які навіть існують старовинні легенди. До Демкових криничок приходять та приїздять люди пити воду, нею вмиватися та обливатися, бо й справді ця вода цілюща.

Та на цьому дива з лікувальними водами в Пиріжні не завершуються. Ховається на пагорбах і чекає на туристів ще й Фотинина криниця. Ніхто в селі не пам’ятає, хто перший її збудував, але з покоління в покоління передається повір’я, що вода з тієї криниці лікує зір. Але треба виконати деякі умови. Йти до криниці треба до схід сонця, мовчки, ні з ким не розмовляти. Потім біля кринички треба помолитись, набрати води, кинути кілька монет у воду і так само мовчки повернутись додому. А цілющою водою промивати очі до повного одужання. Багато прикладів зцілення наводять місцеві жителі. До того ж, вода лікує не тільки зір, а й інші хвороби, та насправді допомагає не тільки набрана вдосвіта, але й іншої пори дня.

До села Пиріжна зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1611.

4. Село Серби: унікальна флоромозаїка

У трьох кілометрах від Кодими наче квітка розкрилось на пагорбах біля річки Білочі село Серби.

В невеличкій сільській церкві знаходиться справжнє диво: ексклюзивний, єдиний в світі іконостас, виконаний в рідкісній техніці флоромозаїки. На величезних полотнах із зображенням Божої Матері, Ісуса Христа, архангелів Михаїла та Гавриїла викладене і закріплене підібране за розміром і кольором різноманітне насіння та зерно. В образах тонко передані риси кожної особи, в кожному зернятку присутня гра світла і тіней. Уявляєте, як дихають степом і світлом ці рукотворні дива, вплітаючи в себе велику віру художника?

Автор цих робіт — місцевий художник Петро Сазонович Козловський. Його картини із зображенням Ісуса Христа мають неабияку долю: одну подарували Папі Римському, і тепер вона зберігається в Ватикані, а іншу знаний в усьому світі меценат Петро Яцик забрав до Канади в Торонто.

Неподалік церкви на джерелі збудована капличка, куди селяни приходять освячувати воду і вклонитися іконі Божої Матері.

До села Серби зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або через автошлях Т1611.

5. Село Грабове: ізвори та промислова піч

Мандруючи Шпаковим шляхом із Кодими до Шершенців, зробіть зупинку у селі Грабове, відомого своїми природними багатствами — великими покладами будівельного каменю, глини та піску. На початку минулого століття в селі було розвинене вапнякове виробництво, побудовано вапняковий завод і одна з величезних печей для випалювання вапна збереглась донині.

Грабівські ізвори добре відомі всім подорожнім, які неодмінно зупиняться тут, щоб напитись холодної джерельної водички. Ну, а якщо ви не поспішаєте, то можете від душі напитись грабівського липового чаю з додаванням запашних та корисних лікарських трав.

Колись у цьому селі знаходилась економія пана Богдана Ханенка — відомого мецената, нащадка гетьмана Михайла Ханенка, але на жаль від маєтку залишилась лише одна стіна і підвали.

Село Грабове розташовано на автошляху Т1611.

6. Загнітків: село "must see"

Село майстрів-каменярів Загнітків цікаве перш за все неймовірно гарним каньйоном "Загнітків яр", що усім туристам нагадує карпатські краєвиди. Яром протікає притока Дністра річка Майстриха, а його круті схили приховують скит самотнього монаха або Кармелюкову печеру — за легендою схованку видатного народного повстанця Устима Кармелюка.

Звисока дивиться на урочище Горпинина гора, вершина якої нагадує профіль відьми Горпини, що ворожила тут млиновим колом і стала однією з персонажів роману "Огнем і мечем" Генрика Сенкевича. В селі це місце іще називають Бубликовою скелею на честь селянина, чия хата колись тулилась до підніжжя.

Та чи не найбільш цікавою є розгалужена система вапнякових шахт, що сягає глибиною п’ятдесяти метрів та розкидана майже під усім селом. Видобуток вапняку вівся у другій половині минулого століття. В шахті працювали п’ятдесят п’ять чоловік в дві зміни. Черга вантажних машин стояла аж до річки. Камінь вирізали кубами в шаховому порядку, щоб не було обвалів. Нині місцеві каменярі водять туристів штольнями, а шахта чекає свого відродження.

Та щоб іще більше заглибитись в дивовижну загнітківську атмосферу, пройдіть майстер-клас з автентичних танців карапет, краков’як та гречаники! Дитячий зразковий фольклорно-етнографічний гурт "Витоки" є дипломантом та лауреатом численних обласних та Всеукраїнських фестивалів та конкурсів, а нещодавно увійшов у десятку найкращих дитячих фольклорних гуртів України.

Про козацьку історію села Загнітків нагадує старовинний козацький цвинтар, на якому рясніють величні кам’яні хрести сімнадцятого та вісімнадцятого століття.

До села Загнітків зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або через автошлях Т1611.

7. Найколоритніше село Шершенці

Село Шершенці розташоване в долині річки Білочі, на горбистій, кам’янистій місцевості, серед ярів і балок, за що його називають Одеською Швейцарією. Тому милуватись ним треба починати ще з пагорба, при в’їзді в село, звідки відкривається захоплююча панорама.

Далі подорожніх зустрічає церква Святого Архистратига Михаїла, занесена до Державного реєстру пам’яток архітектури. Біля церкви тулиться невеличке церковне кладовище, де поховані священнослужителі та графиня Сумарокова.

Якщо пройти вузькою вуличкою попід яр — побачимо Панську криницю, увінчану іконою. Криниця збудована таким чином, що сонячне проміння, потрапляючи в її басейн з великим запасом води, віддзеркалюється від білого піску на дні, від чого вода завжди голубого кольору.

Басейн із запасом води — це особливість більшості шершенецьких криниць. Нижче церкви розташована кам’яна криниця Трійця з великим жолобом, біля якого й нині перуть пілки.

А в долині біля річки причаївся серед високих верб старовинний дерев’яний журавель, кам’яна криниця і жолоб, витесаний з цільного каменю в формі купелі. Цікава туристам і криниця з трьома хрестами, вмурована в схил на сільській вулиці.

У селі туристів обов’язково пригостять неперевершеними шершенецькими голубцями! Паруючі, випечені в печі так, що аж капустинки стають тонкими і ніжними, та политі домашньою сметанкою — це теж витвір мистецтва! Місцевого, автентичного, кулінарного.

До села Шершенці зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1611.

8. Поліетнічне село Круті

У давнину в селі Круті було одне з найбільших на Кодимщині поселення євреїв. Відтак тут розвивались традиційні кустарні промисли, існували українська та єврейська школи і церковна духовна школа (бурса), яку закінчив один із найзначніших прозаїків української літератури, зачинатель жанру родинно-побутового роману Анатолій Свидницький.

Вражає уяву Свято-Покровська церква, будівля якої не має чітко вираженого фасаду, бо символічно збудована однаковою до всіх чотирьох сторін світу. Церква є зареєстрованою пам’яткою архітектури.

Старий єврейський цвинтар зберігає чимало таємниць і сумних життєвих історій, чим і приваблює туристів.

Неподалік від Крутих причаїлось в зелених лісах малесеньке село Семенівка. Саме прогулянками зеленими стежками приваблює Семенівка еко-туристів. Поспілкуйтесь із місцевими жителями, і вони охоче навчать вас розрізняти їстівні лісові ягоди і гриби від неїстівних та розкажуть по слідам, де косуля заночувала, а де дикі кабани пройшли зграєю.

До села Круті зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1622.

9. Будейський диво-вітряк

Будейський вітряк — це степове диво вагою десять тонн і висотою десять метрів. Незважаючи на велику вагу і габаритність, млин може легко обертатися навколо своєї осі за вітром. Всередині вітряка сходинки ведуть на другий поверх, де знаходиться головна "робоча сила" — великий механізм з жорнами. Важкі камені перетирають зерно на біленьке борошно. За десять годин при сильному вітрі вітряк може змолотити тонну або й півтори зерна.

Жителі села Будеї на Кодимщині пригадують, що не так давно на пагорбах навколо Будеїв стояло з десять величезних дерев’яних вітряків. Та от залишився лише один. Найдивніше те, що він, завдяки догляду будеян, досі діючий!

Вітряк у Будеях приваблює не лише туристів, але й фотохудожників з усієї України.

До села Будеї зручно дістатися залізницею через місто Кодима Одеської області або автошляхом Т1611.

10. Кодима: порубіжжя світів і народів

На кордоні Подільської височини і степу, на півночі Одеської області, серед лісів, річок, ставків, полів і пагорбів розташувалось невеличке та затишне містечко Кодима.

Історія поселень на території міста сягає часів трипільської культури, пізньої бронзи Черняхівської культури. А потім тут володарювали і Київська Русь, і Велике Князівство Литовське, і Королівство Польща, і Османська Імперія… В сімнадцятому столітті майже половину населення Кодими становили євреї, оскільки ця територія була районом їх розселення. В районі нинішнього залізничного вокзалу ставали табором роми.

Кодима здавна була порубіжжям світів і народів, у ній об’єднувались ділянки чумацьких шляхів, велике перехрестя яких знайшло відображення на старовинних картах. Тому Кодима має таку дивовижну історію і культуру.

Якщо ж допитливий турист захоче осягнути всю історію краю "одним ковтком", в цьому йому допоможе Кодимський районний історико-краєзнавчий музей. Під його приміщення відведено пам’ятку архітектури та містобудування — колишній маєток поміщика Розенфельда. Не дивлячись на свій молодий вік, музей є осередком духовного, мистецького, культурного життя району та міста. Саме тут відбуваються різноманітні заходи, зустрічі з відомими особистостями.

З давнього часу Кодима славилась садами і пасіками. Саме її звали "медовим хутором", господарями якого були поляки. Про польські сторінки історії Кодими цікаво розповідає настоятель Кодимського римо-католицького храму отець Лукаш Грон, до якого ви можете навідатись не лише за історичною довідкою, але й за духовною порадою.

До міста Кодима зручно дістатися залізницею або автошляхами Т1611 і Т1622.

Фото: shpak-way.com

Вас також може зацікавити:
- Шпаків шлях: автентична хата в Шершенцях
- Найпівнічніший регіон Одещини відкривається для туристів
- 5 ідей для відпочинку на Арабатській стрілці у вересні