Редакція Zruchno.Travel

Казкова природа Карпат і давні традиції Гуцульщини... У своєму блозі на Zruchno.Travel популярна телеведуча й тревел-блогерка Валерія Мікульська поділилася враженнями від нещодавньої подорожі гірською частиною Івано-Франківщини.

Реальна казка із красивими декораціями та яскравим післясмаком. Якби довелось описувати цей маршрут одним реченням – було би влучно. Але мені стільки хочеться розділити із читачами та глядачами, що даруйте, але коротко не вийде. Адже я щиро бажаю одного разу потрапити на святковий, традиційний, повний розваг і водночас вільний від рамок цивілізації та містичний "зимовий бал" Прикарпаття. Так само, як сталося у нас із командою Tour De Ukraine під час зйомок нового фільму. Неодмінно додайте у список перегляду.

А поки введу вас у курс прави! Бо ж якщо сталось, що у вашому регіоні ошатна зима так і не з’явилася. Так і знайте – вона затрималась на Івано-Франківщині і там буде ще кілька місяців, тож у більшості гірських локацій ви ще застанете її в "сезонній сукні" А де саме? Поїхали, розповім!

Від Коляди до Маланки

Новорічно-різдвяні свята же минули. Але традиції у горах Прикарпаття живуть вічно і про них можна розпитувати впродовж цілого року. Але от вам кілька локацій на наступну зиму. Наша нова відео-історія стартувала споміж вигинів Буковецького хребта Карпат. В маленькому гірському, старому і дуже живописному селі Криворівня. У ці особливі зимові дні вона дуже емоційна і вже багато років своїми дзвонами, трембітами, скрипками та колядницькими співами киличе до себе сотні прихожан та туристів. За те гості вже давно неофіційно називають її Різдвяною столицею Гуцульщини. Одне із головних регійних свят уже понад століття тут відзначають широко, багатолюдно, яскраво і надзвичайно гучно. Знаменита місцева коляда зазвичай починається на старому подвір’ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що уже понад 300 років височіє над шляхом.

Одразу після служби святково вбрані й колядницькі гурти, що сходяться сюди з усіх навколишніх присілків, утворюють навколо храму традиційне кільце, аби по черзі віншувати Різдво. А одразу по тому із благословінням рушають по гористих вулицях, нести свято на подвір’я. Колядують навіть там, де господарі не живуть. Аби добро не минуло землю.

Безперервно Коляда в такому вигляді у цьому гуцульському селі існує вже понад століття. Попри заборони і навіть колись переслідування. Більш того, місцеві не приховують і шанують те, що в святкуванні Християнські обряди поєдналися із прадавніми язичницькими. Але це неймовірне єднання поваги до культури предків і віри. І якщо одного разу вам доведеться святкувати Різдво тут, ви не одмінно це відчуєте, я певна.

А якщо трапиться залишитись на Прикарпатті до Старого Нового року. То неодмінно раджу навідатись на сусідню Косівщину, до віддаленого, але такого веселого у цей період, села Бабин. Там вас неодмінно, так само, як і нашу знімальну групу запросять розділити колоритні традиції Щедрого вечора і екстравагантного свята Маланки та Василя. І повірте вже мені, наш Український зимовий карнавал і наші маски – то просто вибух барв і фантазії, що стався набагато раніше ніж в Старій Європі, він має ще язичницьке коріння.

У Бабині збереглося чимало старих і традиціних гуцульських образів, аутентичних масок пап’є-маше. Тут ви неодмінно зустрінете Царя та Царівну, шандаря, чорта, опришків, циганку, лікаря. Але заразом місцева Маланка славиться своїми сучасними персонажами і веселим норовом. Це свято надовго закарбується у ваших спогадах. До речі воно, так само як і Коляда має давнє слов’янське коріння і за однією з версій. Одна із найшанованіших богинь Лада мала доньку на ім’я Маланка. Повну легенду вам точно перекажуть у селі. А краще про все розпитати" саму Ладу. Бо ж тут, на Косівщині є один з іі природних храмів.

В урочищі кам’яної богині

Місце дивовижної сили розташоване в глибині мальовничого урочища Терношори посеред національного парку "Гуцульщина". І хоч зовсім поряд із ним розташовані обжиті хутори, та все ж одразу попереджу, дістатись туди взимку не легко і вам варто завчасно підготуватись до зимового походу.

Але він вартий того, щоби зустрітися із Терношорською Ладою. Загадкову рельєфну і містично-сакральну скелю з дідів-прадідів кличуть святилищем і досі несуть їй дари.

Головна кам’яна глиба своїми рисами нагадує фігуру вагітної жінки. Заввишки трохи більше десяти метрів. І якщо подивитись на гору під певним кутом, сумнівів не лишається. Вона височіє на п’єдесталі і ніби наглядає за усіма, хто внизу. Кажуть, що скульптура рукотворна. І витесали її з каменю в 12 – 6 століттях до нашої ери.

Тай так скажу вам, що весь скельний комплекс довкола – не просте нагромадження брил. Це один із прадавніх культових центрів. А природний вік цього гуцульського Стоунгенджу – орієнтовно кілька мільйонів років. На території цього кам’янистого урочища дослідники знайшли вже чимало цікавого. І якщо вмикати уяву, то в багатьох глибах проглядаються зооморфні істоти. А ще тут є загадковий коридор- портал, сонячний годинник і навіть жетровна яма. І, я певна, діставшись сюди, ви так само відчуватимете себе першовідкривачем і частиною якогось прадавнього таїнства. Така от атмосфера довкола. І його хочеться досліджувати в розглядати далі. Тож я певно повернусь, але влітку. І вам раджу.

На варті Ворохти

Ворохту важко оминути увагою, якщо ви мандруєте Прикарпаттям. І звичайно радитиму вам зупинитись тут в одному з найстріших курортів Карпат, або принаймні прибути сюди на оглядини. Звідки б ви не їхали ви навряд чи прогавите головну візитівку цього туристичного селища. Знамениті віадуки. Красиві і такі фактурні – згадка про часи, коли тут панувала Австро-Угорська імперія. Більш ніж сто років минуло, а парочка фігурних мостів красиво вартує стару Ворохту і входить у список найстаріших кам’яних віадуків у Європі.

А ще неодмінно пошукайте третій віадук. Найменший і найромантичніший. Хоча тепер то вам буде легко, бо до нього від дороги веде вказівник. "Каретний" місток певно найпотаємніший з тих що я бачила. Він перестрибує через гірський потік із охайним водоспадом і вже багато років ховається у гущавині проліску. Це насліддя колишньої вузькоколійки. Поїздок підвозив лісорубів і вивозив ліс, а згодом, коли Ворохта стала курортом, його облюбували й туристи, бо маршрут біг звідси аж до підніжжя Говерли.

До речі про туризм. Лісисті гори довкола, запаморочливі краєвиди і направду кришталеве чисте повітря. А ще – побут і культура гуцулів. Для міських жителів ближньої Європи такий туристичний напрямок був прямо таки екзотикою. І уже з першої половини 20-го століття, за господарювання Польської республіки тут почав з’являтися особливий вид курортної гірської архітектури. Знамениті дерев’яні вілли. І це вам ідея для пішого квесту селищем.

І звичайно, прибувши сюди взимку, як можна оминути заманливі гірки? Популярний європейський курорт і центр зимових видів спорту! Таку славу Ворохта здобула ще до Другої світової. Тутешні схили довго обкочували імениті спортсмени-олімпійці, тут проводили потужні лижні змагання, стрибали з трамплінів. І так до уваги, трамплінам щойно виповнилась сотня років, а вони в формі і готові невдовзі відродитись і знову запрацювати на повну силу. Але все ж сучасна Ворохта – це більше цілорічний кліматичний природний курорт. Тому неодмінно радитиму вам обрати котрийсь із піших, або вело чи кінних маршрутів і рушити в гори.

У лігві карпатських борсуків

І я авжеж не втрималась та рушила новим зимовим маршрутом засніженим Карпатським національним парком.

Не найкоротшим, але не виснажливим і дуже зручним, як виявилось. В таку мандрівку сміливо можна рушати родиною з дітьми і навіть батьками. 6,5 кілометрів в одну сторону до плонини "Борсучина" не відчуваються. Гора практично вся вкрита лісом, тож сильних вітрів тут ніколи немає. Протягом всього маршруту вас оточуватиме густий смерековий ліс, згодом його поступово змінює буковий коридор, сосновий у снігових шапках. Полонина "Борсучина" знаходиться на висоті 1200 м. І це чимала прогалина посеред зарослого лісу! А назва до речі народна і виправдана кажуть. Ніби ну дуже ця гора полюбилася борсукам і ледь не під кожним каменем вони риють нори.

Про них і ще про нашестя вовків та навіть ведмедів вам неодмінно розповість тутешній господар, пан Василь. Він справжній Прикарпатський ковбой. Такий колоритний, що здається десь там на сусідній горі знімають вестерн. Та на нашому Дикому Заході живуть гуцули і вас, як і мене, зустрічатиме справжнісінький, не в першому коліні, а тому у нього на полонині все за старими звичаями і традиціями високогірного побуту. З природнім господарством і, як без цього, смачними локальними стравами.

Однозначно, це мандрівка у зовсім інше життя. Висока полонина не дика і не схожа на жодну з тих, що я навідувала раніше. І однозначно хочеться затриматись на довше. Щоб очистити думки, звільнитись від рамок сучасних і багатьох дріб’язкових турбот, а залишити тільки гори, безкінечний ліс і душевну компанію.

Довкола Буковелю

Про Буковель зайве багато говорити. Скажу лиш цікавий факт, якщо досі ви не знали. Назву популярному гірськолижному курорту дала місцева гора. А взагалі їх там довкола аж п’ять. І хоч я таки заїхала дорогою у цей зимовий парк розваг, можна сказати, що свідомо проігнорувала його нахвалені лижні схили. Адже Івано-Франківщина ними надзвичайно багата. І це вже плани на майбутнє й інші напрямки цього регіону. А вам хотіла розповісти про кілька цікавих атракцій, що відвідала і що не менш привабливі й енергетичні, ніж тутешні багатолюдні гірки.

По сусідству зі схилами на лісовій прогалині живуть легенди народів півночі. І енергії тут не менше, ніж на трасі. Хаскі, Аляскінські маломути, Самоїди – усі вони просто шалена помісь різних видів витривалих, зимостійких собак і волелюбного вовка. Тож зимові Карпати для них – райський курорт. А ще вони ну дуже доброзичливі і завжди раді компанії. І можуть прокатити з вітерцем. По снігу вухатий кортеж може розвивати швидкість більше 30 км на годину. Тож це ще той адреналін і неймовірні емоції. Обов’язково спробуйте себе у ролі погонича.

А одразу після рушайте у сусідній цікавий і сучасний, але й аутентичний Етно-парк. Подорож не виснажлива, навіть навпаки, казково прикрашена і захоплива, а головно повна історій про життя та побут: гуцулів, бойків , лемків, усіх горян Українських Карпат.

Я бачила багато скансенів в Україні. І це певно найулюбленіший мій вид музеїв. Коли ти і в музеї і на прогулянці одночасно. Але цей певно найжвавіший з усіх. Тутешні експонати й експонатами не назвеш, бо вони так само , як і сто, а щось і 200 років тому в гуцулів у горах, живуть, працюють.

Вдень тут певно гучно, весело і можна відвідати купу аутентичних майстер-класів. Але вечір у цьому етно-музеї – суцільна романтика, в якій все овіяне надзвичайно теплим світлом ліхтарів і тихим затишком українського села.

А ще! Цей курорт – суцільна територія СПА найвищого рівня і з найкращими гірськими краєвидами і авжеж широким списком процедур. І на радість цей напрямок всього регіону не залежить від кількості снігу та сезону. Тож і без лиж тут можна чудово розважитись.

На бурхливому шляху крізь Яремче

А щоб після свят прийти в тонус одразу по тому рушаймо по природній енергетик. Я інакше не називаю стрімкі Карпатські водоспади. Найтоповіший поблизу всесезонно гуркотить на оспіваній річці Прут, що розрізає сусіднє знамените курортне містечко Яремче. В самому туристичному центрі він зашпорхується об кам’яні пороги і утворює "Пробій", один із найдинамічніших водоспадів у Карпатах.

Висота цього стрімкого каскаду менше десяти метрів, але сила води, що розбивається у Яремчанському каньйоні, навіть з огляду пробиває струмом й заворожує. І ще так, щоб ви знали. Окрім Пробою, довкола цього курортного центру можна побачити ще шістку природніх бурхливих витоків. В радіусі п’ятнадцяти кілометрів від Яремче є ще: Дівочі сльози, два Капливці (верхній, нижній), Багровець, Женецький Гук, Жонка.

І це не дивина, адже Яремче, як і сусідні Микуличин, Татарів, Ворохта, лежать прямісінько посеред угідь Карпатського національного парку. А йому і тутешній природі є чим зачарувати гостей. Саме тут відкрили перший в Україні гірський туристичний клуб - "Яремчанський". Власне тоді тут створили й перші маршрути. Рекомендую вам стежку Довбуша. Заліснена і містична, а ще ж повна таємничих гротів і легенд про знаменитого місцевого Робіна Гуда Олексу. Або рушайте у напрямку фактурної скелі слон! Взимку це гігантське флішеве відслонення видно здалеку і з усіх кутів курортного і навіть заповідного містечка.

Мандрівка до Яремче – сама по собі найкращий сувенір, що можна забрати звідси. Але окрім усього шаленого списку атракцій це культове туристичне містечко авжеж має яскравий сувенірний ринок. До речі один із найбільших в регіоні і тут таки можна придбати купу емоційних і локальних подарунків. Я уже давно поглядала на традиційні гуцульські сирні коники. Дуже красиві і дуже смачні, хоч і не довговічні сувеніри. Уявляєте, як варто любити гастрономічні традиції, щоби виробляти таку красу? Але на Франківщині можна не уявляти, а поглянути і навіть навчитись!

У столиці сирних коней

І слідом за цікавістю ми рушили, і вам раджу неодмінно побувати, до столиці гуцульських сирних коників. Вона причаїлась в глибинці Косівщини. У старому і повному майстрів селі Брустури. Ще до подорожі, коли розпитувала про цей напрямок, то часто чула , що в цьому і сусідніх віддалених поселеннях практично в кожній хаті пахне сиром і практично у кожної родині є корівка. А колись у цьому молочному краю квітло вівчарство. Власне тому у цьому молочному караю й сформувалось одне з найдивніших і смачних мистецтв скульптурування. Мистецтв до слова культових і магічних ще з праслов’янських часів. Сирна пластика Косівщини вже давно претендує на включення до національного реєстру нематеріальної культурної спадщини. Сподіваюсь, що це здійсниться.

А поки майстерність дбайливо бережуть тутешні майстри і радо нею діляться із гостями. Неодмінно завітайте не тільки за покупками, а й на майстер-клас. Після відвідин майстерні Ольги Петращук мій сирний світ не буде колишнім. Форми сиру тут – безкінечний всесвіт. Коні, баранці, птахи, зірки і квіти, карети, або й вершники зі збруєю. Все в руках творця і залежить від його фантазії. Зберігатись сирний сувенір може й кілька років, головно підсушити його і не кутати в пакети. А ліпше з’їжте протягом тижня, адже це їстівна іграшка.

А ще у селі із романтичною назвою Шепіт є невичерпне джерело творчості. Два надзвичайно мальовничих водоспади на околиці. Тож заразом обов’язково варто заскочити і надихнутись, як це роблять тутешні майстри. Взимку ця локація - природня фабрика кришталю.

Казковий сезон тут весь схожий на розкішну блискучу скульптуру. Зимовий період у цьому регіоні – суцільний масштабний фестиваль розваг і щедрих емоцій. І я щиро бажаю вам одного разу стати його частиною.

Авторка: Валерія Мікульська, телеведуча, авторка проєкту Tour De Ukraine

Фото: Віталій Зубрицький

Вас також може зацікавити:
- Містичне, дике, цілюще, подієве, міжсезонне – Приазов’я
- Леся Нікітюк влаштувала собі справжні пригоди у Карпатах
- Майкл Щур розкритикував гірськолижний курорт у Львівській області