Редакція Zruchno.Travel

Європейська спадщина, козацька вдача та природний шарм міста-героя

Гостомель. Ім’я цього вже нині міста-героя назавжди випалено в кожному із нас і вписане в сучасну історію болючими подіями. Частинка цього сучасного куточка Київщини знищена разом із українською “Мрія”- Ан-225, одним із найбільших та найпотужніших літаків у світі, 27 лютого 2022 року під час масштабного вторгнення росії в Україну та повітряної атаки окупантів. 

Висадка ворожого десанта, численні спроби захоплення міста, діяльність ДРГ, опір мешканців та блискавичні дії українських оборонців і врешті зачистка аеропорта та самого містечка силами ЗСУ, Нацгвардії, територіальної оборони. 

Це все сумна і безумовно героїчна історія Гостомеля та особисто кожного його захисника. Російські війська залишили Гостомель 1 квітня 2022 року, а вже 2 Міноборони України оголосило всю Київську область вільною від загарбницьких військ.  

Але чи буде Гостомель через російську агресію асоціюватися виключно з втратою “Мрії” та звитяжним опором окупантам – вирішувати нам згодом. Для того копнемо глибше в минуле одного із найстаріших містечок столичного регіону і з’ясуємо, чому його багато віків називають оборонним валом і козацьким краєм! 

Варта довжиною більш ніж тисячоліття

Археологічні знахідки в околицях Гостомля не раз засвідчували, що на цій землі люди жили ще до н.е. Однак чи були вони прямими пращурами містян, історики так і не визначились. По річці Ірпінь ще в давньоруський період пролягав природний кордон між володіннями східнослов’янських племен – полян та древлян. Тоді то майбутнє поселення і заступило на свою одвічну варту. Адже після утворення Київської Русі це річкове розмежування стало однією з ліній оборони стародавнього Києва від набігів кочівників. 

А що ж до імені? Деякі історики припускають, що перше ім’я Гостомеля – Остромир. Було на Русі таке чоловіче ім’я. Одна з найдавніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції називається Остромирове євангеліє. Так от, Остромиром ніби-то звали першого управителя цих земель. Сучасні ж науковці твердять, що мова півдня та півночі Русі з часом змінювалась і набувала діалектичності. Тож ймовірно на землях Київщини ім’я згодом побутувало в більш українській формі – Гостромир, а там з часом сточило свої гострі кути до Гостомеля. Хоча це не єдина версія.

Козацькому роду нема переводу

Якщо довіритись старим переказам, Гостомель існує з дуже давніх часів. Однак перша офіційна письмова згадка про нього, як про містечко, датована 1494 роком. Часи Речі Посполитої. Тоді великий князь литовський Олександр віддає Гостомель князеві Іванові Дашкевичу Львовичу Глинському. А вже на початку 16 століття Король Сигізмунд за бойові заслуги передарує поселення першому українському власнику, Сеньку Полозовичу (Семену Полозу). Семен походив з української православної шляхти на Київщині і мав чималий управлінський досвід. Був і київським ключником, і овруцьким намісником, і навіть черкаським старостою, а ще дуже відзначився в обороні українських земель від нападів татар. Його блискучу перемогу над ординцями оспівували польські хроністи Децій і Бельський, називали його «полоз-русак, славний козак», «славний руський воїн». Руськими, русинами чи то русаками називали українців. А оте плем’я, що нині називає себе росіянами у той час звалось московитами. 

До речі, Сигізмунд І із Семеном ще тоді намагався створити регулярні козацькі полки, себто реєстрове козацтво на службі польсько-литовської держави. Та, на жаль, чи так власне було задумано, але не змогли цього зробити. Але славу козацьку і насліддя лишили. Воно досі читається в історії корінних жителів. Прізвища, що значились в старих козацьких реєстрах містечка, зустрічаються тут до сьогодні. Наприклад: Драч, Зінченко, Омеляненко, Петренко, Ткач, Шевченко, Юрченко, Ярмоленко. 

Під час національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, Гостомель стає козацьким сотенним містечком Київського полку. Тоді в Гостомелі був замок-форт, млини, а річкою Ірпінню ходили купецькі човни; розробляли корисні копалини глини, торфу, вапняку. Згодом Гостомель вже захоплений Московією, але все ще незламний і зі своїм спадковим духом. 

Одвічна оборона та вкрадений статус міста

Протягом віків Гостомель вів важку і відчайдушну боротьбу за свою волю. Місцеві мешканці всіляко підтримували народні повстання та сприяли Українській революції. Ще б пак, адже це батьківщина знаменитого “Отамана Орлика” (Федора Артеменко), найвідомішого на Київщині полковника часів спротиву 1917-1921 рр..

На початку 20 ст. територія міста стала частиною проголошеної ІІІ Універсалом Української Народної Республіки у складі Києва.

Уже тоді тут навчилися гнати тоталітарних солдатів та боронити місто. З утворенням Української Держави на чолі з Павлом Скоропадським Гостомель по праву стає частиною Київської губернії.

Але в ході Другої радянсько-української війни місто остаточно опиняється під контролем більшовиків. Дивна, хоча… цілком зрозуміла, адже спричинена радянщиною несправедливість – Гостомель, маючи таку славетну історію, у 1938-му зробився селищем. І, до слова, залишався СМТ аж до 2022-го у сучасній незалежній Україні. А дивна знаєте чому? Бо ще в 1614-му польський король Сигізмунд III надав йому магдебурзьке право.

Озброєний натхненням митців

Гостомель – живописна частина Приірпіння. Це місто впродовж віків вабило творчих людей і надихало на творчість та звершення. Гостомель зразка 17 століття – зелене, свіже і тихе передмістя столиці. Тоді тут проживав київський митрополит, визначний культурний та духовний діяч України Петро Могила. І хто зна, можливо саме у пейзажах Гостомеля йому прийшла думка про заснування Лаврської школи, з якої згодом виросла іменита Києво-Могилянська академія. А в 19 столітті свій славнозвісний цикл весільних пісень саме в Гостомелі творив відомий український композитор Микола Лисенко. Леся Українка, Максим Рильський, Олесь Гончар, Остап Вишня і ще чимало наших класиків обожнювали Приірпіння та творили тут магію слова. 

Шкода, що в 21 му столітті, в славетному і давньому Гостомелі світ побачив одну зі страшних сторінок російського нацизму. 

Ми пам’ятатимемо її, але неодмінно вивчимо усі славетні глави міста-героя. Дякуємо ЗСУ, віримо в Україну, пізнаємо її та бережемо сміливу мрію про мирне майбутнє.

 Підготувала Валерія Мікульська