Редакція Zruchno.Travel

Тих, хто роками плекає заповітну мрію про подорожі, але вважає, що це неможливо, недоступно та просто нейздісненно, може надихнути приклад молодого львівського блогера, мандрівника та онлайн-консультанта Ореста Зуба. Ця людина змогла довести, що безмежні можливості для втілення своїх бажань та самореалізації є у кожного. Орест побував у «слонячому інтернаті» в Найробі, спостерігав за народженням черепашок на Шрі-Ланці, мав змогу поспілкуватися зі справжніми нащадками майя та воїном масаї, побував біля Гранд-Каньйону та на Дамбі Гувера (саме вона дає тріщину у кожному голлівудському фільмі-катастрофі), був уражений красою і масштабністю американських національних парків, пірнав у райській лагуні на таїландських островах Пі-Пі, займався каякінгом серед нереальної висоти скель півострова Райлей, насолоджувався панорамою Банкоку, стоячи на Храмовій горі. Перелік дивовижних місць, де він побував, можна продовжувати нескінченно. Однак окреме місце в щільному розпорядку львівський мандрівник виділяє для подорожей Україною. Сьогодні Орест ділиться зі Zruchno.Travel своїми враженнями про побачене та розмірковує щодо привабливості рідної країни для іноземних туристів.

– Ви відвідали безліч країн світу, більше 85. Який куточок планети приніс найнесподіваніші емоції та враження? І куди б Ви хотіли повернутися?

– Наразі відвідав уже 89 країн. У більшість із них хотілося б повернутися. Можна виділити Південно-Східну Азію (Малайзію, Таїланд, В’єтнам): це зручно, відносно дешево, комфортно. Також завжди залюбки повертаюся до США, тому що це навіть не одна країна, а цілий субконтинент, де можна вічно подорожувати і пізнавати щось нове.

– Ви поставили дуже амбітну мету – відвідати всі країни світу. Для чого Вам це потрібно? У чому полягає мета? Ви визначили, що у 2027 році зможете її досягти. А що потім?

– У кожного є мрії. Більшість людей змалечку мріє побувати в усіх країнах світу, але реальність така, що на даний момент на всій планеті живе близько 200 людей, які це здійснили. Тобто багато хто відмовився від мрії. Але я розумів, що у мене достатньо ресурсів та я маю всі можливості для реалізації свого бажання, до речі, як майже й усі люди. Я прагну вражень, які залишаться зі мною назавжди. Мені цікаво, що відбувається в тих місцях, де я не був. Що буде, коли я здійсню свою мрію? Поняття не маю! Паралельно з подорожами у мене циркулює дуже активне соціальне життя, тому не знаю, подивимося, що буде далі.

– Напевно, багато хто з Вашого оточення знає про Вашу пристрасть до подорожей. Вони просять скласти Вам компанію у Ваших тріпах? Наскільки часто Ви залучаєте своїх друзів та знайомих у мандрівки і даєте їм змогу приєднатися до вашої маленької компанії?

– Я у цьому плані дуже відкрита людина. Залюбки беру до себе в компанію тих, хто не вносить деструктиву в мою подорож, тобто тих, із ким не потрібно панькатися. Але зазвичай я подорожую або один, або з дружиною, тому що мало хто здатен «підірватися» в далеку мандрівку. Часто в дорозі ми зустрічаємося з іншими мандрівниками, тому немалу частину дороги ми з кимось розділяємо.

– На Вашу думку, порівняно з успішними країнами, в яких Ви побували, наскільки Україна є конкурентоспроможною в плані туризму?

– У нас є дуже великий турпотенціал, але, чесно кажучи, немає туристичних важковиків, які сюди заманювали б масовий туризм. Усі ми знаємо про Ейфелеву вежу в Парижі, Велику китайську стіну в Пекіні, Мачу-Пікчу в Перу, храм Ангкор-Ват у Камбоджі. А в Україні такого нема, тому це з об’єктивного погляду ставить нашу державу нижче порівняно з іншими країнами в плані зацікавленості туриста. Проте нам є що показати: це національна культура, місцевий колорит. Плюс доволі низькі ціни: для іноземців вони дуже привабливі. Все ще у нас попереду в плані туризму. Рухаємося у правильному напрямі, але треба зробити дороги. Коли будуть дороги, тоді поїдуть і туристи.

– Перейдемо до теми внутрішнього туризму. Як Ви вважаєте, чому самі українці мало знають про свою країну та її насправді унікальні пам’ятки?

– За радянських часів національна ідентичність, а отже, й знання про культурну спадщину нашої держави притуплювалися штучно. Відлуння того часу йде ще досі. Нині є купа класних проектів, спрямованих на пізнання нашої власної країни. Але мені здається, що для багатьох українців подорожі рідною країною є немодними, дехто вважає, що Україна – то другий сорт в плані туризму. Але насправді ні! Особисто я дуже люблю подорожувати Україною і відкривати нові просто унікальні місця. Питання полягає у доступності інформації та способі передачі краси нашої держави. Нині все більше людей оцінюють її під іншим кутом зору та відкривають для себе досі не пізнану Україну, тому питання щодо немодності внутрішнього туризму відходить на другий план.

– Чого не вистачає для розвитку туризму, зокрема внутрішнього?

– Передусім інфраструктури, хоча б щодо хорошого покриття доріг, тому що зазвичай у людини реально немає бажання їхати на своєму авто в село або місцевість, де геть розбита дорога. Те ж стосується автоперевізників та іншого малого бізнесу. Хоча я вже бачу, що у Західній Україні дороги покращуються досить інтенсивно. Це є першим кроком до збільшення циркуляції людей по регіону. А решта підтягнеться: будуть дороги, буде розвиватися і малий бізнес, будуватимуться готелі, будуть створюватися гестхауси, відкриватимуться заклади.

– Як Ви вважаєте, наскільки привабливою виглядає Україна в очах іноземного туриста?

– Відверто кажучи, я вважаю, що нині Україна в очах більшості іноземних туристів виглядає непривабливо. Передусім тому, що, на їхню думку, у нас по всій країні йде війна. І поки світові медіа не скажуть, що конфлікт в Україні закінчився чи принаймні те, що він локальний, що всюди за лінією проведення АТО безпечно, доти масового туризму в Україні не буде. Але треба сказати, що все одно люди потроху приїжджають. Наприклад, у Львові, місті, де я мешкаю, щоденно бачу іноземців, які просто вражені тим, що місто може їм презентувати. Те саме стосується Києва та Одеси. Суспільна думка, яка доноситься через ЗМІ, нині грає не на руку Україні, тому спочатку потрібно змінити ситуацію зі світовими медіа. А далі займатися питаннями логістики. Ось нещодавно Ryanair утік, а якби залишився, то це могло би стати великим кроком до того, щоб до нас більше людей поїхало. Треба змінювати ситуацію із сухопутними кордонами, де є постійні черги. По-перше, потрібні простота і зручність, щоб дістатися та пересуватися країною, а по-друге – наявність цікавого туристичного продукту. Але друге без першого неможливе.

– На Вашу думку, на чому необхідно ставити акцент під час залучення іноземного туриста в Україну? Варто робити наголос на культуру і давню історію або, навпаки, демонструвати, що Україна – сучасна європейська країна, де туристу можуть запропонувати сучасний сервіс і розваги?

– Європейському, американському чи азіатському туристу не потрібна європейська Україна. Якби вони хотіли європейськості, вони би поїхали в Париж, Рим, Берлін чи Лондон. Нам потрібно презентувати нашу країну як альтернативу популярним європейським напрямкам, як щось до кінця не звідане, недосліджений маршрут, прихована перлина. У цьому контексті потрібно подавати Україну як безпечну, недорогу та цікаву країну.

– Можете поділитися планами на цей рік? Як і де Ви плануєте його завершити?

– Буквально днями ми з дружиною виїжджаємо в автомобільну мандрівку Європою по карликових країнах: Сан-Марино, Ватикан, Монако, Андорра, Люксембурга, Ліхтенштейн. У вересні ми відвідаємо Португалію, Канари, далі в планах – Центральна Америка, а саме Панама, Коста-Ріка та Нікарагуа. Потім ми вирушимо до США на конференцію, а вже звідти будемо повертатися в Україну. Нікарагуа стане сотою країною в моєму списку, тому я буду святкувати своє тридцятиріччя, вже відвідавши сто країн світу і здійснивши свою проміжну мету.

Всім раджу та рекомендую мандрувати, відкривати нові горизонти, здійснювати свої мрії та не засиджуватися на місці.

Детальніше про мої мандри можна прочитати в блозі openmind.com.ua

Фото:facebook.com/orest.zub