– Цієї зими бачимо звичну туристичну картину: переповнений Львів, переповнений Буковель. Куди б ви ще порадили поїхати, крім цих популярних напрямків?

– Важко порадити щось одне для всіх – люди різні за вподобаннями та фізичною підготовкою, не всім підійде мій стиль відпочинку. Я побував у закарпатській Колочаві. Там можна і пройтися по навколишніх горах, і відвідувати музеї, зокрема вузькоколійної залізниці та оборонної лінії Арпада.

Можна поїхати в Космач та Верховину – там найбільше зберіглася автентична гуцульська культура і водночас немає проблем із транспортом та інфраструктурою. Коротше кажучи, легко дістатися, є де жити й що їсти.

За межами Карпат можна порекомендувати печери Тернопілля – там у будь-яку погоду стала температура, можна відвідувати і в сніг, і в ожеледь, і у відлигу. Непогано взимку також подивитися на Кривий Ріг.

– Кривий Ріг ще декілька років тому навряд чи хтось сприймав як місто для зимового туризму…

– Так, позитивні зміни є навіть у такому традиційно непривітному для туриста місті. Не в останню чергу – стараннями місцевого географа-краєзнавця Володимира Казакова. Там стало можливо потрапити на території раніше закритих підприємств, зокрема подивитися на кар’єр Південного ГЗК, потрапити в шахту, на виробництво.

Фото: rasfokus.ru/Игорь Квочка

– Добре, коли в місті або селі є такі ентузіасти. Але часто місцеві мешканці не розуміють, навіщо їм туристи, і вороже ставляться до гостей. Як змінити це ставлення?

– Пригадую поїздку до міста Олександрія, що на Кіровоградщині. Там близько сотні архітектурних пам’яток, місто за стилістикою чимось нагадує Білу Церкву. Але коли група туристів вийшла з фотоапаратами, то місцеві дуже цікавилися, а що ми там фотографуємо, а чи не шпигуни часом. Цікавою також була реакція у центрі Глухова: о, повилазили фотографи! До слова, там красивий центр, схожий на “стометрівку” у Франківську, тільки менший.

Так ось, у Поліському заповіднику є два великих пса – Шайтан та Байкал. Вони давно збагнули, що від групи незнайомих людей із білого буса їм точно перепадуть смаколики. Вони люблять туристів. Так само і з людьми: як тільки вони зрозуміють, що турист – це гроші, все зміниться.

Багато хто це зрозумів. Наприклад, Пирятинський національний природній парк. Там обладнують місця для відпочинку, охоче проводять екскурсії. Не так давно з товаришем їздив до Деснянсько-Старогутського НПП, вони теж розробляли культурні програми і запросили нас протестувати їх. Але вони дуже віддалені, туди не дуже хочуть їхати.

Пирятинський національний природний парк Фото: Алина Иносова

– Крім віддаленості цікавих місць, що ще заважає розвитку внутрішнього туризму в Україні?

– Не вистачає хороших доріг, транспорту, інфраструктури. Але передусім в Україні не вистачає внутрішніх туристів. Людей, які люблять подорожі, відкривають для себе нові цікаві місця, розширюють кругозір. Бо якщо буде попит, то буде й пропозиція.

На жаль, люди лінуються кудись їздити. Коли мій колектив дізнався про те, що я турист, то неодноразово підходили і запитували: а куди б нам поїхати? Я виступив на нараді з фотографіями і всім розказав основні напрямки – і недорого, і цікаво. На цьому все закінчилося, більше ніхто нічого не питав.

Я би назвав ще одну проблему – освітню. Був у мене в школі такий предмет, як київщинознавство (краєзнавство). На ньому ми не робили нічого! А могли б дізнатися про природу та цікаві місця рідного краю. Я навіть про свою Білу Церкву нічого не знав, не кажучи вже про сусідні райони.

– Багато пам’яток можуть не дочекатися розвитку туризму: вони руйнуються або ж свідомо псуються сучасними будматеріалами. Як їх урятувати?

– Я не хочу сходу засуджувати тих людей, які обшили старий храм сайдингом: ми не знаємо, чи була в них можливість зробити інакше. Врешті, вагонка не найбільше зло, її колись можна зняти. На правах “клавіатурної експертизи” висловлю пару думок із цього приводу. Для того щоб толком відреставрувати пам’ятку, потрібно знайти того, хто за це заплатить. Знайти того, кому це потрібно. Можливо, заплатять туристи. Але заради храму чи палацу кінця ХІХ століття їхати в дуже віддалене село, куди немає дороги, будуть лише нечисленні ентузіасти. Можливо, із децентралізацією та передачею контролю над коштами місцевим громадам вони зможуть рятувати свої пам’ятки – врешті-решт, храми та палаци належать їм.

Кочубеївська скарбниця XVIII століття

– Яке ваше ставлення до руйнування пам’ятників у рамках декомунізації?

– Як би ми негативно не ставилися до радянської епохи, але в ті часи теж жили талановиті люди, які творили цікаві речі. Я за збереження пам’яток, що мають історичну чи мистецьку цінність, незалежно від того, коли вони були створені. Але має бути ставлення не як до пам’ятника, а як до музейного експонату. Приміром, є балістична ракета “Сатана” в Музеї ракетних військ стратегічного призначення. Люди приїздять на неї подивитися, але не запалюють коло неї вічний вогонь і не кладуть квітів. Те ж саме стосується оздоблення старих станцій київського метро.

Фото: nahnews.org

– Ми вже згадували зростання інтересу до Кривого Рогу. Які ще регіони мають нереалізований туристичний потенціал?

– Із того, що мені відомо, – Кіровоградщина. Багато промислової архітектури, гарна природа, приміром на берегах Південного Бугу. Реалізації фізично не заважає нічого, можливо, місцями погані дороги. Було б бажання – поїхати можна. Готельчики в кожному райцентрі знайти можна (правда, деякі аж просять візиту прискіпливого чоловіка в білій рукавичці), поїсти теж знайдеться на будь-який смак та гаманець.

Утім, туризм (справжній туризм, а не груповий відпочинок від турфірми) – це хобі. Таке ж, як вишивання хрестиком чи в’язання, шахи, футбол, танці. Я вважаю нерозумним очікувати, що люди масово поїдуть по нерозкручених маловідомих місцях. Десь глибоко в душі я цьому навіть радий: мені та моїм друзям дістаються незатоптані цікавинки.

– Яке туристичне відкриття вразило вас найбільше за минулий рік?

– Півострів Трахтемирів. Тобто я знав про нього, бував там раніше, але цього року я по-справжньому там прогулявся по незатоптаному маршруту від одного краю до іншого, більше познайомився з історією та природою півострова. Розкопки на місці стародавнього городища Заруб, однойменний мис, залишки покинутих сіл і просто дуже гарні краєвиди.

Фото: piktor.org.ua