Популярність українських музичних фестивалів свідчить про формування зрілої самосвідомості у молоді – так вважає лідер рок-гурту "Фіолет" та арт-директор луцького фестивалю "Бандерштат" Сергій Мартинюк.
В інтерв’ю Zruchno.Travel музикант розповів про власне бачення шляхів розвитку української музики та про фішки цьогорічного "Бандерштату". Крім того, він поділився деякими особистими туристичними маршрутами та навіть – власними місцями сили, які йому вдалося відшукати.
– Сьогодні вас знають і як вокаліста, і як автора віршів… А що було первинним у вашій творчості: музика чи поезія?
– Спочатку були спроби писати прості дитячі вірші, а у 12 років записався до гуртка з образотворчого мистецтва, бо мені дуже сподобалась викладачка. Згодом у сьомому класі хотів написати перший роман жахів: мене надихнули Стівен Кінг та Даніель Дефо, чиї книги знайшов у бібліотеці рідного міста Дубно. Роман "Робінзон Крузо" став для мене взагалі основоположним – я і сьогодні мрію вигадати нову версію твору, але відтворити образ героя в якихось інших обставинах. Словом, для мене все почалося із писання. Музикою почав займатись, тому що в моїх блокнотах та шухлядах уже лежала певна кількість текстів, які були готові стати піснями.
– А коли виникло розуміння, що хочете розвиватися саме у музиці?
– Всьому передувала організаційна діяльність – почав займатися різними концертами та фестивалями у Луцьку. Першим був "Форпост" – проект клубного формату, де мали можливість виступати молоді луцькі та волинські гурти, а також запрошені гості з інших міст. Це був своєрідний плацдарм для репрезентації української музики, яку не почуєш на телебаченні. Потім масштаб цього проекту плавно переріс у "Бандерштат", який зараз є одним із найкрутіших українських фестивалів.
Мені приносила неймовірне задоволення власна організаційна діяльність, спілкування із творчо хаотичними та імпульсивними людьми. Власне, займаючись організацією різних заходів, я познайомився з музикантами, які стали учасниками "Фіолету". Перші наші концерти були в межах літературних вечірок, тому ми навіть серйозно не сприймали своє заняття – це була праця для свого задоволення. Проте вже за півроку ми розігрівали "Бумбокс". Згодом з’явились пропозиції від організаторів інших українських фестивалів. Якось непомітно для себе ми стали професійними музикантами та творчими одиницями в українській музиці.
– Про що написали свою першу пісню? Як це було?
– У мене є чіткий спогад про те, як я написав цю пісню – називається "Тільки з тобою". Вона увійшла до нашого першого повноцінного альбому "Rock’n’love". Народилася пісня на моєму третьому курсі навчання на політолога, хоч тоді ще не жив та не мислив музикою. Якось повернувся після пар у свою кімнату, впав на ліжко і замість того, щоб спати, дістав записник та написав три стовпчики римованих слів. Пізніше додався приспів і вони стали повноцінною піснею.
– Одну зі своїх нових пісень "П’яні мости" ви назвали зізнанням у любові до столиці. Як народився цей твір?
– Справа в тому, що два роки тому я переїхав до Києва, – це було абсолютно спонтанне рішення. Його важко було назвати раціональним, бо у столиці не мав жодної матеріальної бази, на яку можна легко спертися, щоб провадити творчу діяльність. Перші дні перебування у Києві були повні сумнівів, адже я ніс відповідальність не лише за себе, а й за свою майбутню дружину та попередній склад гурту, що на той час залишився у Луцьку.
Ті тижні були дуже химерними, земля вислизала з-під ніг. Я в хорошому сенсі був змушений стати частиною цього міста, тому вирішив попрацювати над своєю внутрішньою установкою. Тоді сів і написав пісню "П’яні мости", яка є автобіографічною у якійсь мірі. Цією піснею переконав сам себе, що потрібно дати час: рано чи пізно, якщо докласти зусиль, все стабілізується.
Важливо на все дивитися з правильних ракурсів і не забувати, що вже маєш найголовніше з того, що хотів би мати у житті, – справу, якій готовий віддати себе, та людину, що вірить у тебе більше ніж будь-хто. Ось так і народилась ця пісня. Перші нариси робили ще із попереднім складом у Луцьку, а пізніше допрацювали її з новим складом у Києві.
– Що змінилося у вашому житті після переїзду з Луцька до Києва?
– Найперше, з’явились нові друзі та знайомі, а улюблені місця були ще до того, як я остаточно переїхав у Київ: це кілька моїх персональних місць сили у Маріїнському парку, кілька місцин на Дніпровських кручах, з яких люблю в різні пори року спостерігати за Дніпром та Трухановим островом, – там я заспокоюю загнане буднями серцебиття, абстрагуюсь від усього. Я люблю спокій вулиці Шовковичної, кілька закинутих вуличок в районі Золотих воріт. А ще подобається з лавочок поспостерігати за муралами – кожного разу можна знайти якість нові цікаві деталі у роботі художників. Я люблю Солом’янку, на якій живу, вона мені нагадує Луцьк і рідне Дубно своїм неквапливим ритмом, парками, старенькими будинками, які потопають в садах, – це дуже по-домашньому.
– Ви часто мандруєте Україною з гастролями. Чи вистачає часу на те, щоб познайомитися з містами під час робочих поїздок?
– Чесно кажучи, ні, бо поїздка з концертом у будь-яке місто – це заздалегідь розпланований графік, тому не завжди вдається побачити місто ширше, ніж через скло концертного автобусу. Хоча інколи таке все ж трапляється. Приємним відкриттям для мене став Житомир. До цього часу сприймав його дуже специфічно. Зазвичай, коли їхав з Луцька до Києва, проїжджав лише околицями та промзонами. Відгуки деяких знайомих сформували у мене враження, що Житомир – нецікаве сіре периферійне місто, але під час поїздок із сольним концертом півдня випало для прогулянки Житомиром. Хороша знайома показала мені місто, про яке я не знав, – центральну частину, де багато архітектури ХІХ століття, каньйон, поруч з яким знаходиться військовий меморіал, – це просто краса.
– Які ще місця під час подорожей запам’яталися найбільше?
– Чи не в кожному українському місті я намагаюсь знаходити речі, які з легкістю наношу на внутрішню ментальну мапу, щоб повернутися туди знову. Це говорить про те, що в Україні є на що подивитися. Але дуже часто навіть люди, що багато мандрують нашою країною, як і я, не здогадуються про їхнє існування.
Кожне літо у мене дуже завантажене концертами та підготовкою до фестивалю, тому часу на відпочинок практично немає, але після одного з "Бандерштатів" вирішив кілька днів поїздити Поділлям автостопом. Тоді трохи жив у Кам’янці-Подільському, трохи – у Вінниці, їздив подивитися на залишки "Вервольфа". А ще хотів потрапити у містечко на півдні Вінниччини – Буша. Мало хто про нього знає, проте там є дуже цікаві історичні пам’ятки, наприклад, старовинний барельєф, навколо якого точиться багато наукових суперечок, бо там є зображення монаха, який стоїть на колінах перед чимось, що дуже нагадує комп’ютер.
Я вже мовчу про своє рідне Дубно, де старовинний замок Острозьких, Тараканівський форт, одна з найстаріших синагог в Західній Україні... А скільки таких місць ще є?
Фото: VeжА
– Розкажіть про плани на цьогорічний "Бандерштат". Яким буде цей фестиваль?
– Мені поки важко щось сказати, бо ми дещо із запізненням стартували з підготовкою. У нас відбувались певні кадрові зміни у середині оргкомітету фестивалю, проте вже почали анонсувати перших артистів. Фестиваль точно буде масштабним, як і минулого року – тоді разом із учасниками було близько 16 тисяч людей. Для Луцька – це перемога. Зокрема тому, що вперше за багато років сам Луцьк показав рекордну кількість по відвідуванню, бо раніше на "Бандерштат" здебільшого приїздили інші регіони, а цього разу ледь не половину складали саме лучани. Плануємо, що цього року відвідувачів буде не менше, ніж в минулому. Хоч ми ніколи не ставили перед собою такої цілі, але простежується тенденція, що кожного року кількість відвідувачів збільшується на кілька тисяч.
Цього року аналогічно буде три різнопланових сцени: головна, тиха сцена з легкою музикою та урбан-стейдж. Вночі будуть діджейські сцени, знову приїде діджей Топольський (Dj Tapolsky). Окрім того, будуть літературні тусовки, лекційна зона, скоро почнемо анонси артистів закордону.
З хедлайнерів можу оголосити поки лише тих, кого ми уже анонсували, – це "Друга ріка" – одні з учасників головної сцени, Христина Соловій – хедлайнер тихої сцени, також Анна та Morphine Suffering, які виступатимуть на Urban Stage. Решту ми будемо оголошувати найближчим часом.
– Окрім музикантів на минулому заході були Уляна Супрун, Павло Шеремет та інші діячі, які під час фесту читали свої лекції. Кого запрошуватимете цьогоріч?
– Так, ми плануємо запрошувати тих українців, які за останній рік відзначились в різних сферах: журналісти, економісти, історики, політики, письменники, можливо, спортсмени. Точні імена зможу сказати ближче до фестивалю, адже поки ми не поспішаємо з організацією цієї сцени – спостерігаємо за людьми, які стали трендовими та цікавими для молоді цього року, та зможуть вільно, без цензури, поспілкуватися з аудиторією.
– Що стане фішкою цьогорічного "Бандерштату"?
– Насправді, ми ніколи не намагалися вигадати "велосипед" у організації – просто хочемо покращити інфраструктуру фестивалю, наприклад, моменти, які стосуються проживання людей. Навряд чи з фестивалю формату оpen air можна вигадати щось дуже оригінальне. Особливо у нашому випадку, коли немає глобальної фінансової підтримки. Фестиваль фактично живе на квитках, які продає, тому ми не можемо претендувати на реалізацію суперкрутих ідей. Мені, звичайно, уже другий рік хотілося зробити щось на зразок Burning Man (є такий фестиваль з величезними фігурами в Америці), але у нас і близько немає бюджету на реалізацію подібних ідей. Проте цього року у нас буде дуже цікава афіша, яку малює один із найкрутіших художників України – Андрій Ярмоленко.
– Які труднощі найчастіше виникають під час організації таких заходів?
– Місцева влада допомагає нам тим, що не заважає та надає якусь адміністративну допомогу. Це важливо, проте хотілося б якоїсь більшої підтримки, адже "Бандерштат" – це єдиний захід такого роду на Волині та в якійсь мірі культурна туристична фішка регіону. Тому мені дуже прикро, що можновладці не розуміють цього, адже спільними зусиллями ми могли б зробити захід в десятки раз крутішим, а виходить так, що фестиваль робиться лише руками ентузіастів, які змушені інколи вкладати у нього свої кошти.
Знову ж таки, ми – безалкогольний фестиваль, а багато подібних заходів в плані бюджетів виграють на співпраці з алкогольними спонсорами. Звісно, ми шукаємо альтернативні варіанти, проте суми там в рази менші. Нам уже варто запрошувати топових світових виконавців, як це роблять інші фести, але, на жаль, у нас немає "грошової подушки" та спонсорів. А загалом наша схема відпрацьована та у кожного є чіткі ділянки для роботи.
– Фестиваль сприяє туристичній промоції Луцька? Що у місті може привернути увагу типового відвідувача фестивалю?
– Раніше ми проводили опитування на вході. Кілька років поспіль результати показували, що більшість людей, які відвідували фестиваль, вперше приїжджали у Луцьк. Потрібно розуміти, що людина, яка приїздить на наш фест, залишає гроші у луцьких закладах, знайомиться із культурною та історичною спадщиною міста. Більше того, ми організовуємо екскурсії по інших містах області – ці туристичні маршрути користуються неабиякою популярністю під час фестивалю. Це великий внесок в туристичне життя Волині. Шкода, влада цього не розуміє. Тішить те, що наш фестиваль уже почали вносити у всі волинські путівники.
У місті Луцьк є кілька цікавих маршрутів для гостей фестивалю. Це стосується старого міста, де розташований замок Любарта, поруч також є кілька цікавих вуличок зі старовинною архітектурою. Та й загалом місто дуже атмосферне, відчувається європейський шарм. Звісно, там немає стільки старої архітектури, як у Чернівцях чи Франківську, але в Луцька є свій дух. Плюс на Волині дуже благодатна природа.
Фото: volynnews.com
– Не думали організувати подібний фестиваль у інших регіонах України?
– На жаль чи на щастя, я уже не в тому віці, щоб підписуватися на подібні авантюри, але насправді вже кілька років маю хаотичні думки щодо яскравого фестивалю у Києві на зразок "Країни мрій", який вже кілька років відсутній як повноцінний фестиваль. Але у мене поки не сформувалася якась чітка концепція цього заходу.
– А як варто популяризувати українську музику у світі, на вашу думку?
– Світові потрібно пропонувати щось концептуальне. В Америці та Європі так багато музики, яка завжди задавала тон розвитку, що нам вписатися у цей контекст дуже важко. Якщо прослідкувати за успіхом тих команд, що розвинулись більш масштабно, наприклад, "Даха Браха" чи ONUKA, то це завжди була демонстрація нашого колориту. Проте мені важко уявити, що україномовна музика на кшталт "Океану Ельзи", O.Torvald чи "Фіолет" буде цікава пересічному французу або американцю. У них такої гітарної музики вистачає з головою. Це стиль, який орієнтований на свою місцеву аудиторію, а світу цікаве щось з родзинкою. У цьому випадку етніка дає можливість правильно презентувати українців, як націю з глибинною історією та культурою. Мені здається, це правильно. Хоча можна спостерігати інші приклади без етніки, наприклад, Stoned Jesus, які турять з топовими світовими командами, але ця музика англомовна. Те, що українські команди стають упізнаваними в світі, – це великий плюс, але не в творчому плані, а скоріше в іміджевому для України.
– Коли чекати виходу вашого нового альбому?
– Якщо все буде добре, новий альбом плануємо випустити у жовтні під назвою "Aurora". Працюємо над ним уже кілька років. Першопочатково було близько сорока пісень, з яких було обрано 12 найсильніших треків. Три сингли ми вже видали. Цей альбом знаковий для нас тим, що вперше за історію "Фіолету" ми почали працювати з саунд-продюсером Артуром Даніеляном, який допомагав робити пісні топовим українським гуртам. Людина допомагає нам ставати медійними та звучати форматно для радіостанцій. Сьогодні потрібно знаходити золоту середину між власним творчим его та зовнішньою кон’юктурою, але при цьому не вбивати власну творчість різними форматами.
З альбомом зараз триває краудфандингова кампанія – ми пропонуємо нашим шанувальникам долучитися коштами до творення запису альбому, та отримувати за це певні ексклюзивні винагороди. Від найелементарнішого – диск, футболка, постер, магніт до таких речей, як виступ вдома, поїздка з нами в концертний тур або ж спільне виконання пісні. В Україні така практика не дуже поширена, проте раніше нам вдалося зібрати всі кошти для альбому, а кожен із шанувальників отримав те, що ми обіцяли. Вважаю, це дуже особливою формою спілкування з фанами.
– Окрім альбому, які плани маєте на цей рік?
– У листопаді-грудні плануємо першу частину всеукраїнського туру, також готуємось до туру Європою з новим альбомом. До виходу альбому буде як мінімум ще два сингли та кілька кліпів, почнеться активне фестивальне літо – уже забито понад десять дат. Тому рік пройде у нас дуже активно.
Розмовляла Дарія Поперечна
Фото: facebook.com/Сергій Мартинюк, facebook.com/bandershtat, ukrainianpeople.us