Караїми – один з трьох корінних народів України, поряд з кримськими татарами і кримчаками. У світі на сьогоднішній день налічується близько 2000 караїмів, а в Україні проживає трохи більше 1000, при тому найбільша караїмська громада знаходиться в окупованому Криму. У Криму ж – на історичній батьківщині караїмів залишилися і головні святині, об’єкти культурної спадщини караїмів. Однак і на території материкової частини України можна побачити старовинні караїмські будинки, історичні пам’ятники і кенаси – молитовні будинки караїмів. Не менш цінною є і нематеріальна культурна спадщина караїмів, збереженням і розвитком якого займаються караїмські громади, і в першу чергу найбільша з них – мелітопольська. Про історичне минуле караїмів, їх культурну спадщину, а також про те, чим живуть караїмські громади сьогодні в інтерв’ю Zruchno.Travel розповіла проректор Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, директор інтеркультурного центру "Кале", етнічна караїмка Олена Арабаджи – амбасадор проекту "Культурний туризм Приазов’я "(АртZOV).

– Нещодавно був прийнятий "Закон про корінні народи України". Яке значення цей закон, на ваш погляд, має для збереження культури караїмського народу?

– У 2021 році був прийнятий "Закон про корінні народи України" – серед корінних народів значаться кримські татари, караїми та кримчаки. Зазначу, що закон цей був прийнятий з шостої спроби, ми довго цього добивалися, тому я вважаю це історичною перемогою малих народів України. Це важливий документ, який дозволить розвиватися і караїмів, і кримчакам, і кримським татарам.

Караїми живуть на території Криму близько тисячі років, Крим є нашою історичною батьківщиною, але до сих пір наш народ не мав жодного статусу.

У законі дається визначення поняттю "корінні народи України", а також в ньому закладені основи для державної підтримки розвитку цих народів.

Згідно з цим законом, ми можемо мати свої засоби масової інформації, можемо вивчати рідну мову в недільних школах, маємо право на представництво в законодавчих органах, представництво на міжнародному рівні.

– Які ще заходи слід вжити для збереження і розвитку культурної спадщини караїмів?

– Караїми – дуже нечисленний народ. Наприклад, чисельність кримських татар на території України становить понад 250 тисяч, а караїмів – на материковій частині країни близько 300 осіб. Найбільша громада в Мелітополі, також є громади в Харкові, Миколаєві, Бердянську, Києві, Херсоні, Одесі. Кримчаків ще менше. Тому, звичайно, нам потрібні регіональні та національні програми підтримки – силами громад дуже складно вирішувати якісь великі питання. Дуже потрібні програми по збереженню і поверненню громадам кенас (молитовні будинки караїмів, – ред.). У період радянської влади кенаси були віддані під складські приміщення або ж знищені, тому сьогодні важливим завданням для нас є повернення наших святинь караїмським громадам. В першу чергу я говорю про київську кенасу, де зараз розміщується Будинок актора.

Крім того, я вважаю, важливим кроком було б створення сайту про культуру та історію кримських караїмів, кримчаків і кримських татар.

– Скажіть, а як йдуть справи зі збереженням караїмської мови? Чи є можливість її вивчати? Видається чи література на караїмською мовою?

– У нас є носії караїмської мови, хоча їх і не так вже й багато залишилося. Караїмська мова належить до кипчакскої групи тюркських мов. Виділяється три діалекти: кримський, який дуже схожий на кримськотатарський – ми з кримськими татарами дуже добре один одного розуміємо; тракайський (діалект литовських караїмів) – він вважається найчистішим; і галицький.

Може бути ви здивуєтеся, але в Литві перебуває дуже велика караїмська громада – ще в XIII столітті князь Вітовт вивіз караїмів для охорони Тракайського замку. Щоліта в Литві організовують мовну школу караїмської мови – кілька разів ми з Мелітополя туди їздили.

Як я вже говорила, на території материкової України найбільша громада караїмів знаходиться в Мелітополі, і ми проводимо роботу по збереженню нашої мови. У 1991 році було створено Мелітопольське національно-культурне караїмське товариство "Джамаат", в статуті якого є пункт про збереження культури, традиції, релігії і мови караїмського народу. У нас працює Недільна школа, де викладає Софія Геліевна Ялпачик. Її сім’я зробила дуже багато для збереження нашої мови – їх силами були видані підручники караїмської мови, словники. А в 2018 році Софія Ялпачик видала дитячий підручник "Хай лунає рідна мова". Підручник караїмської мови містить 20 головних розмовних тем, до його складу увійшли ілюстрації, вірші, пісні і російсько-караїмсько-український словник. До слова, караїмсько-український словник був створений вперше – до цього існував караїмсько-російський, караїмсько-польський, а ось караїмсько-українського не було.

Звичайно, на мій погляд, є велика потреба зробити аудіо-уроки караїмської мови, оскільки носіїв мови стає все менше і зберегти записи, вимову дуже важливо. Щорічно з лінгвістичної карти світу зникає п’ять тисяч мов – не хотілося б, щоб караїмська мова потрапила в їх число.

– Ви вже згадали про караїмське товариство "Джамаат". Які ще центри, громадські організації сьогодні в Мелітополі займаються збереженням нематеріальної культурної спадщини караїмів?

– Наші предки переїхали до Мелітополя ще в середині XIX століття, рятуючись від жахів Кримської війни. І наш народ доклав зусиль для цього міста. Перший банк в Мелітополі був відкритий караїмами, перші яблуневі сади були висаджені руками караїмів, перший літній парк, перший театр, в якому виступав Шаляпін та інші видатні артисти, – все це створено караїмами. Тому наш етнос є дуже шанованим в місті, і в 1991 році, коли Україна отримала незалежність, у нас з’явилася можливість створити одне з перших національно-культурних товариств Мелітополя – "Джамаат", яке об’єднало 15 караїмських родів.

Потім ми створили великий приватний Центр караїмської культури. Сама будівля Центру виконана в мавританському стилі, і вона прикрасила архітектуру міста. У Центрі є Етнографічний музей "Кале", який розповідає про нашу історію і культуру, і де представлені старовинні артефакти караїмських сімей. У музеї також можна побачити воскові фігури в національних костюмах, які дають уявлення про те, як виглядали і як одягалися караїми в різні часи. Цей музей – "живий", тобто він легко трансформується в площадку для круглого столу, конференції або майстер-класу. Музей розповідає не тільки про історію та культуру караїмів – ми вважали за необхідне представити на території музею всі народи, які проживають в Мелітополі – болгари, кримські татари, євреї, вірмени, німці, поляки. Мелітополь – це місто-перехрестя всіх національних культур. У нашому центрі щорічно проходить інтеркультурний Великдень – захід, на якому можна дізнатися про традиції святкування Великодня різних народів.

Наш Центр став таким, знаєте, місцем зосередження боротьби за збереження нашої культурної спадщини.

Крім того, варто згадати, що ми добилися того, щоб дві вулиці в нашому місті носили імена караїмів. Коли почався процес декомунізації, ми виступили з відповідною пропозицією і дали обґрунтування. Одна вулиця носить ім’я Стамболі. Ілля Стамболі – караїмський підприємець, купець і меценат, який створив в Мелітополі літній сад, Зимовий театр і перший в місті кінотеатр. Колишня Московська вулиця тепер називається вулиця Професора Танатара. Це людина, яка займалася вивченням залізних руд Курської магнітної аномалії, досліджував Криворізький залізорудний басейн, відкрив уранові руди Жовтих Вод. Можливо, його ім’я недостатньо широко відомо, але це тільки в зв’язку з тим, що багато його дослідження в Радянський період були засекречені.

– Левова частка історичних пам’яток, пов’язаних з життям караїмів, залишилася в анексованому Криму. А чи є в Мелітополі об’єкти матеріальної спадщини караїмів? Архітектурні пам’ятники?

– Абсолютно вірно, основні наші святині залишилися в Криму: це і кенаси в Євпаторії, це і Джуфт-Кале (або Чуфут-Кале) – наш скельне місто-фортеця, де кілька століть жили караїми і жоден ворог не зміг взяти цю фортецю, це і старовинний караїмський цвинтар. Але, звичайно, збереглися святині і архітектурні пам’ятники і в Запорізькому регіоні. На жаль, кенаса в Мелітополі була зруйнована в 1943 році прямим попаданням німецької бомби. Але ми знаємо, де вона розташовувалася раніше, завдяки збереженим історичним документам і фотографіям. Збереглася кенаса в Бердянську, але зараз там спортзал, і питання про передачу святині караїмської громаді, на жаль, поки не вирішується.

Звичайно, в Мелітополі прекрасні архітектурні пам’ятники – старовинні будинки караїмів. У центрі міста розташовується будинок купця Ісаака Мінаш, а також будинок інженера Хаджі, який недавно був відреставрований. Звичайно, більшість старих будинків караїмів потребують реставрації – тоді вони стануть справжньою архітектурною родзинкою старій частині міста Мелітополя.

– Мені відомо, що в тому числі завдяки вам традиція приготування караїмського пиріжка увійшла в Національний список нематеріальної культурної спадщини. Чи є перспективи щодо включення цієї традиції в список ЮНЕСКО?

– Караїмська кухня дуже відома в Україні та світі – про неї чуло, мабуть, більше людей, ніж про самих караїмів. Я багато подорожую і в багатьох містах зустрічала караїмські пиріжки та інші наші національні страви. А гостинність, поряд з благодійністю, можна назвати однією з національних рис характеру нашого народу. Вважається, що, чим більше гостей прийме і пригостить караїмська господиня, тим більше в будинку буде щастя. А якщо ти готуєш святкову їжу, то повинен поділитися з нужденними. Гостинність і взаємодопомога – основа для збереження малих народів. Моя бабуся, наприклад, завжди говорила "Спочатку потрібно нагодувати, а потім говорити", і не важливо чи знайома вам людина, яка прийшла в будинок, чи ні.

В основі нашої кухні баранина, борошно і деякі овочі і фрукти. З такого набору продуктів караїмські господині можуть приготувати безліч смачних і ситних страв. Про нашу кухню і майстерність караїмських господинь складали легенди. Одна з них розповідає про спробу захоплення фортеці Джуфт-Кале в районі Бахчисарая. Коли стало ясно, що атаки великого війська оборона фортеці не витримає, старійшини звернулися до жінок за допомогою і порадою (а треба сказати, що жінки завжди займали важливе, шановне місце в караїмської громади – до них прислухалися, їх слово мало вагу).

"А давайте ми їх нагодуємо?" – сказали жінки. Вони наварили плову, спекли караїмських пиріжків і відкрили ворота фортеці навстіж. Вороги наїлися досхочу, скотилися з гори та й пішли.

Зрозуміло, що це легенда, однак вона відображає наші національні риси, а також містить мудрість: "Мирним шляхом та за хорошим столом можна вирішувати найскладніші питання". Звичайно, в наших сім’ях збереглися традиції приготування караїмських страв – ми передаємо їх з покоління в покоління. Моя старша внучка в свої 9 років вже може приготувати чудову начинку для караїмського пиріжка і замісити тісто. Бренд "караїмський пиріжок" дуже відомий і використовується в багатьох українських кафе і ресторанах, але коли ми виявили "караїмські пиріжки" з бананом, з маком або, наприклад, рецепт "караїмських пиріжків", в якому тісто замішують на горілці ..., ми зрозуміли, що з цим щось потрібно робити. Ми відстежили автентичний рецепт караїмського пиріжка з м’ясом (ет аяклак), детально вивчили традиції приготування цієї страви, а потім звернулися до Українського центру культурних досліджень.

Ми довго домагалися внесення традиції приготування караїмського пиріжка

в Національний список нематеріальної культурної спадщини України – це був нелегкий шлях. Нам потрібно було розшукати всіх, хто є носієм цієї традиції, довести автентичність рецепта, задокументувати... Ми опублікували кілька статей, робили промо-ролики, проводили (і проводимо) майстер-класи...

В Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України входить петриківський розпис, косівська кераміка, а тепер і традиція приготування караїмського пиріжка – 13-м пунктом. Це перший в цьому списку елемент нематеріальної культурної спадщини, який відноситься до національної кухні (в 2020 році також в перелік було включено український борщ).

Потрібно відзначити, що мова йде не тільки про сам рецепт – до Національного переліку внесено саме традицію приготування караїмського пиріжка. Те, як готує господиня, як господар знімає пробу, як діти сідають за стіл, як читається молитва ... Все це надзвичайно цікаво.

Що стосується включення цієї традиції в список ЮНЕСКО, то поки це лише амбітні плани, оскільки процес цей дуже складний. Зараз нематеріальна спадщина України в переліку ЮНЕСКО представлено тільки трьома елементами: Петриківський розпис, Козацькі пісні Дніпропетровської області, Косівська мальована кераміка.

Зараз ми обдумуємо можливість подати відповідну заявку від трьох країн – Литви, Польщі та України, оскільки в цих трьох країнах живуть великі караїмські громади.

– Чи є в місті караїмські туристичні маршрути? І чи бачите ви перспективи в розвитку культурного туризму в Приазов’ї?

– У нас укладено угоду з мелітопольським агентством "Браво-Тур", з запорізьким туристичним бюро про включення караїмського центру "Кале" в туристичні маршрути. Тому до нас приїжджають екскурсійні групи з Азовського узбережжя. Вони оглядають пам’ятки, відвідують наш музей, майстер-класи...

На третьому поверсі нашого центру "Кале" розташований великий ресторан "Крим", а поруч караїмське кафе "Чир-Чир". Там подають страви караїмської кухні, а також і там і там проводяться майстер-класи з приготування караїмського пиріжка. Уявляєте, як це цікаво! Гості йдуть до музею, дізнаються про караїмську історію та культуру, а потім відвідують майстер-клас, на якому можуть власноруч приготувати караїмський пиріжок.

Цей туристичний маршрут був дуже популярний до пандемії – зараз, звичайно, людей приїжджає менше.

Я думаю, що караїмський маршрут буде цікавий і для в’їзних туристів, в першу чергу, для самих караїмських громад в інших країнах. Так, до нас приїжджають караїми з литовського міста Тракай – цей маршрут називається "Від моря до моря", оскільки 800 років тому караїми прийшли від Чорного моря до Балтійського. Було б здорово створити такий маршрут ностальгічного, сентиментального туризму "Тракай – Київ – Мелітополь", а коли Крим повернеться до складу України, продовжити його до Криму. Крім того, можливий маршрут "Варшава – Львів – Мелітополь" для польської громади.

Але так чи інакше, для нас дуже важливо, щоб туристична, комерційна складова не переважила питання збереження культурної спадщини. Ми намагаємося витримувати цей баланс.

Проєкт "Культурний туризм Приазов’я: стан, виклики, стратегії" реалізується Асоціацією індустрії гостинності України за підтримки Українського культурного фонду.

Розмовляла: Даша Хорішко

Фото: Автентична Україна

Вас також може зацікавити:

- Лілія Млинарич: Арабатка дозволила повернути Koktebel Jazz Festival в Крим

- Анна Романова: тільки 2% культурних об’єктів Приазов’я – під захистом держави

- Перехрестя світів: ТОП-10 пам’яток культури Приазов’я