Редакція Zruchno.Travel

Садиба людини-вовка в Одеській області, будинок творця крейсера "Аврора" під Києвом – про такі місця в Україні не знають навіть бувалі туристи.

Саме в такі куточки країни любить подорожувати Анастасія Павленко. Не дивно, що за відкриттями Насті стежать 40 тисяч осіб у Facebook. І це притому, що її журналу nastya-paw.livejournal.com немає і двох років, а блогу у ФБ "Подорожі. Україна" – трохи більше року.

– Розкажіть про ваш блог "Україна. Подорожі", у чому ви бачите його місію?

– Є дві речі у світі, які я люблю найбільше, – це моя родина і подорожі. Тому практично кожні вихідні й свята ми вирушаємо в дорогу. Іноді ми їздимо в місця відомі, а іноді просто досліджуємо світ навколо. Всі світлини роблю я сама, а у статтях ділюся особистими враженнями від побаченого. Простіше не придумаєш!

Я – людина допитлива, і все нове – моя слабкість. Саме тому я не люблю повертатися в одні й ті ж місця, і якщо ви запитаєте мене, яке моє улюблене місце на планеті, я з упевненістю відповім: те, де я ще не бувала.

Звісно, я перебуваю в нескінченному пошуку і можу з повною відповідальністю заявити, що достовірних джерел інформації про цікаві місця і пам’ятки в Україні практично немає. Більшість ресурсів просто копіює інформацію з інших подібних до них сайтів. Автори статей далеко не завжди бачили пам’ятки, про які пишуть. Результат – усе більше і більше неперевіреної та застарілої інформації.

Саме тому я й почала писати. Писати тільки про те, що бачила і відчувала сама, використовуючи тільки привезені мною ж фотографії. Роблю я це досить регулярно, у будь-яку пору року, з матеріалами намагаюся не затягувати: пишу в блог максимум через тиждень-два після поїздки.

– Чому, незважаючи на розвиток тревел-блогів і соцмереж, в Україні все одно залишаються маловідвідувані, а то й зовсім невідомі місця?

– Мені це здається абсолютно природним. Подорожі – це насамперед відпочинок, а відпочивати більшості людей зручніше в місцях із розвиненою інфраструктурою. Тобто там, де є готелі, ресторани і різноманіття варіантів для проведення вільного часу. У нашій країні таких місць небагато, тому всі й їздять в одні й ті ж міста.

Є, звісно, люди, у жилах яких тече кров дослідників. Я це називаю здоровим духом авантюризму. Таким людям потрібні відкриття, саме від них усі ми іноді чуємо про якісь невідомі місця. Так що все цілком логічно.

– Ви часто подорожуєте Україною. Що вас найбільше вразило за останній рік?

– Мене все частіше й частіше займає думка про те, як багато ми не знаємо про країну, яку називаємо своєю, про людей, які дали життя нам, нашим батькам, дідам...

Ось, наприклад, у селі Червоному Житомирської області син відомого цукрозаводчика Федір Терещенко на території батьківського заводу створював літаки за власними кресленнями і навіть був підрядником Військового міністерства Російської імперії. Під його керівництвом працювали відомі Ігор Сікорський і Дмитро Григорович.

А в селі Борова Київської області після виходу у відставку влаштувався Ксаверій Ратник, який брав участь у проектуванні і будівництві більшості кораблів Російського імператорського флоту кінця XIX – початку XX століть, у тому числі відомого кожному крейсера "Аврора".

Думаю, більшість людей чули про Зігмунда Фрейда, але мало хто знає, що один із його найвідоміших пацієнтів, якась людина-вовк, дитячі роки провів у селі Василівка Одеської області. Звали його Сергій Панкеєв, і залишки садиби, в якій він жив, ще можна побачити.

Таких випадків багато. У мене на все це тільки одне питання: чому ми нічого про це не знаємо.

– Який регіон України ви вважаєте найбільш недооціненим із погляду туризму?

– А чи можу я, навпаки, назвати переоцінені туристичні регіони в нашій країні? Звісно, ні! Є окремі міста, в які їздять люди, якщо у них є можливість. Але, з огляду на той факт, що таких міст у немаленькій країні й десятка не набереться, говорити про "оціненість" регіонів дуже складно. А вимагати від людей масовості в поїздках країною, за умови, що на периферії немає ні доріг, ні магазинів, ні цілодобових аптек, ні інших елементарних речей, навряд чи правильно і навіть гуманно. Як результат, недооціненими вважаю усі регіони.

– Часто місцеві жителі не розуміють туристичної цінності їхнього рідного міста чи села і насторожено ставляться до туристів. Як подолати ці стереотипи?

– Ось із цим я абсолютно не згодна. Я вважаю, що люди чудово розуміють цінність об’єктів в їх рідних місцях. Більше того, вони явно пишаються ними і вважають, що вся велич пам’яток має відношення і до них особисто. Якщо вони бачать непідробний інтерес із боку співрозмовника, то охоче діляться усім, що знають про об’єкт, і обов’язково розкажуть про найближчі цікаві місця. Саме завдяки таким людям ми часто знаходимо дійсно унікальні місця. За що їм величезне спасибі.

Єдине, що можна прийняти за "настороженість до туристів", – це нерозуміння, як можна їхати сотні кілометрів для того, щоб подивитися на руїни. Але їх швидше дивує марнотратство туристів, а ніяк не той факт, що їх землям нічим похвалитися.

Небо крізь стіни Середнянського замку

– Архітектурні пам’ятники в невеликих селах поступово руйнуються або псуються сучасними будматеріалами. Чи є спосіб зупинити це?

– Я точно не буду оригінальною, тому що бачу лише один спосіб вирішення проблеми: контроль із боку держави. Тільки за умови, коли державні органи будуть вносити до списку пам’ятників архітектури або природи дійсно важливі об’єкти, тим самим охороняючи їх від рук різноманітних "умільців"; коли працюватимуть організації, які будуть відновлювати ці об’єкти за необхідності і з дотриманням норм та правил, тільки тоді можна буде зупинити руйнування, а можливо, навіть відновити втрачені об’єкти. Іншого способу я не знаю.

Немешаевский палац

– Розкрийте секрет успішного мандрівника для тих, хто хоче здійснювати відкриття, але поки не наважується.

– Все просто: люди, дозвольте собі бути щасливими! Будьте чесні самі із собою і знайдіть заняття, яке приносить вам справжнє задоволення. Потім наплюйте на громадську думку і розповіді про те, яким має бути ваше життя, і просто займайтеся улюбленою справою кожну можливу хвилину. У якийсь момент ви зрозумієте, що низка сірих і одноманітних занять переривається яскравими спалахами – і ви почнете жити. Я вибрала подорожі, але настільки світ величезний і різноманітний, що ви точно знайдете те, що до душі саме вам.

Куди б ви рекомендували поїхати цієї зими, крім популярних напрямків на кшталт Львова і Буковеля?

Я гаряче рекомендую просто їздити. Можна навіть в сусідній парк з санчатами, чаєм і  водостійкими рукавицями. Це абсолютно не важливо. Головнем – просто отримати задоволення, ще краще – зробити це з улюбленими людьми. Тоді у вас буде ще більше яскравих спільних спогадів, а це, як на мене, найкраще вкладення сил і засобів.

Ми ось торік узимку їздили в Ольвію, а на зворотній дорозі абсолютно випадково відкрили Чичеклейські скелі. І я скажу вам, ця поїздка – одна з найкращих в моєму житті. Неймовірні розкопки і літаючий над ними яскравий повітряний змій, величезні крижані тороси на Волоській косі, за лінією яких ми сиділи біля вогнища і пили чай, їзда по сніжних полях і неймовірні відкриття, що трапилися абсолютно несподівано – погодьтеся, звучить ідеально!

Не обмежуйте себе громадською думкою, просто створіть свою власну бездоганну подорож

Чічіклейскіе скелі

Фото: facebook.com/Анастасия Павленко, nastya-paw.livejournal.com