Редакція Zruchno.Travel

В Україні є багато красивих місць для вдалої фотосесії. Деякі регіони дивують своєю стародавньою архітектурою, інші – природною красою.

Редакція Zruchno.Travel поспілкувалась із блогером та тревел-фотографом Сергієм Криницею, який розповів нам про непопулярні туристичні локації України, а також провів віртуальну екскурсію принадами рідної Черкащини.

– Ви фотограф, часто мандруєте Україною та світом, коли та чому вирішили вести власний тревел-блог?

– Почав працювати над власним блогом ще 12 років тому, коли з’явився ЖЖ (LiveJournal, “Живий журнал”, – ред.). Започаткував його, бо хотів ділитися з іншими тим, що бачив, та продуктами своєї творчості. Перші матеріали були зроблені під час подорожей Україною – в ті часи я ще мало мандрував світом.

– У Вашому блозі окремий розділ присвячено Черкащині. Що рідний Вам регіон може запропонувати туристу?

– Склався такий стереотип, що Черкащина – це лише батьківщина Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького, але насправді є багато іншого, що може привабити туристів. У нашому регіоні існує багато цікавих місць, які поки невідомі широкому загалу. Наприклад, тут збереглися чотири дерев’яні церкви козацького бароко, вони порозкидані по всій області, деякі уже спотворені. Проте, це досить цінні екземпляри, які мало де в Україні збереглися, особливо, якщо говорити про центральний та східний регіони.

Крім того, у нас є мурована архітектура козацької доби – Красногірський монастир поблизу Золотоноші. Проектував цю будівлю відомий зодчий тих часів – Іван Григорович-Барський. Також є так звані замки. Звичайно, до оборонної архітектури вони ніякого стосунку не мають – це стилізовані панські маєтки: садиба Лопухіних у Корсуні-Шевченківському, палац Шувалових у місті Тальне, палац Даховських у Леськовому.

– А якими природніми красотами багатий Ваш регіон? Якої пори року варто відвідувати Черкащину?

– Якщо говорити про природні атракції, то у нас є красивий Буцький каньйон. Він зараз став досить популярним, але сильно відстає розбудова туристичної інфраструктури. Наразі місцевість не готова до великого потоку туристів. Проте, на Черкащині є ще два менш відомих каньйони: у Корсуні та Кам’янці. Корсунь-Шевченківський – дуже цікаве місто, батьківщина Нечуя-Левицького, неподалік у Стеблеві знаходиться його меморіальний музей. А містечко Кам’янка відоме ще з радянських часів музеєм, названим на честь Чайковського та Пушкіна, які там зупинялися у маєтку Давидових. Окрім того, в тамтешньому історичному музеї є експозиції, присвячені героям Холодного Яру. Це дуже цікаве історичне місце, де відбулося повстання гайдамаків та події Української революції. Як природна пам’ятка, воно приваблює насадженнями складчастих підсніжників. Вони цвітуть у березні – дуже красивий краєвид.

Хоча на Черкащині будь-якого сезону красиво. Головне, щоб пощастило з погодою. Проте, якщо мати на меті конкретні атракції, наприклад, каньйони, то краще такі мандрівки робити навесні та восени, коли більш високий рівень води.

– Які унікальні архітектурні пам’ятки на Черкащині потребують невідкладної реставрації?

– Звичайно, як і по всій Україні, така проблема існує. У Черкаській області це насамперед палац Даховських у Леськовому. Він знаходиться у відомстві Міністерства оборони. Спочатку там був військовий санаторій, потім склади, а згодом палац зовсім закинули, використовують лише господарські приміщення. Проблема в тому, що ми не маємо до нього доступу – краєзнавці не можуть стежити за станом будівлі. Раніше військові пускали туди туристів, але припинили, коли будівля стала аварійною. Ще у 2011 році просили передати його на баланс обласної ради, але у 2014 році вже стало не до того.

Хочу також згадати про палац у Тальному. Раніше там був технікум, який перевели в інше приміщення, а на його місці хотіли відкрити музей Трипільської культури. За часів президентства Ющенка у реставрацію інвестували багато грошей: перекрили дах, замінили вікна, зробили систему кондиціонування та частково внутрішнє оздоблення. Зі зміною влади це все заморозилось, половину матеріалів порозкрадали.

Ще у селі Роги є корчма – єдина подібна архітектурна пам’ятка господарської діяльності ХVII століття на Наддніпрянщині. Проте, навіть місцеві не звертають уваги на ці руїни. Проблеми з архітектурою величезні. Буває, що навіть спотворюють дерев’яні церкви, обкладаючи їх цеглою, хоча це пам’ятки національного значення.

– Ви займаєтесь тревел-фотографією. У чому особливість цього виду фотомистецтва?

Зробити гарний тревел-кадр допомагає везіння. Пейзажні фотографи можуть обирати собі місце, приходити туди декілька разів, довго за ним спостерігати, а тревел-фотограф собі такого дозволити не може, адже у нього є певний маршрут, якого потрібно дотримуватися. Інколи я вношу корективи у мандрівку, щоб можна було застати гарну погоду та зробити фото. Та дуже важливо вміти зловити кадр, особливо, якщо мова йде про людей, адже за мить його уже може не бути. Проте, жанр тревел-фотографії є дуже легким, як на мене, похідним від самої подорожі.

– В Україні існує безліч цікавих місць для фотографії. А який регіон найфотогенічніший?

– Оригінальним не буду – найфотогенічнішими вважаю Карпати, хоча дуже красиво також на Дністрі та на Тернопільщині. Там чудові рельєфи і краєвиди, де можна зробити яскраві кадри. Хоч одне з улюблених фото зробив на Черкащині – це два лебеді, які летять у небі.

– Ви часто подорожуєте непопулярними та нерозкрученими напрямами в Україні. Що вразило найбільше за останній рік?

– Якщо говорити за 2017 рік, цікавим відкриттям стало село Стіна на Поділлі. Про нього мало хто знає, окрім завзятих мандрівників. Там дуже цікавий рельєф, незвичний для Вінниччини. У цьому селі є красивий оборонний церковний комплекс XVII століття. Окрім того, цікаво, що практично все село знаходиться у каньйоні. Навесні хотів би туди навідатись у заповідник сон-трави, яка дуже рясно квітне цієї пори.

– Який регіон України, на Вашу думку, сьогодні найбільше відстає у розвитку туристичної галузі?

– Я не проводив грунтовного дослідження, тому мені важко сказати. Наприклад, після подорожей Вінниччиною, можу сказати, що там зовсім не розвинена інфраструктура, починаючи з елементарних доріг. Хоч сам регіон дуже красивий та багатий на панські маєтки: Соколівка, Ободівка, Верхівка. Там добре збережено комплекси, які могли б стати місцем паломництва туристів, але туди дуже важко дістатися, не говорячи про місце для ночівлі.

– Як гадаєте, що допоможе популяризувати внутрішній туризм в Україні? Тревел-блогери впливають на цей процес?

– Якось у своєму блозі я розповідав про Буки, бо раніше це не було таким популярним місцем. Вийшло так, що моя стаття теж стала популяризатором. Але з кожним роком там все гірше і гірше, скрізь накидано гори сміття. З одного боку тревел-блогери можуть популяризувати різні місця, розповідаючи про них, а з іншого боку потрібен адекватний розвиток інфраструктури. У тих же Буках немає елементарного туалету, хоч приїжджають сотні туристів. На жаль, внутрішній туризм поки кволо розвивається.

– На Вашу думку, на чому Україна повинна робити акцент, щоб залучити туристів з інших країн?

– Іноземних туристів залучити досить складно, адже їх не здивуєш столітньою архітектурою, коли, можливо, вони самі живуть у будинку ХІІІ сторіччя. З досвіду знаю, що закордонним туристам дуже цікаві наші гори Карпати, особливо малоходжені місця, бо у себе вони не зможуть такого побачити, їм цікава певна дикість. Тому, напевне, потрібно робити акцент на розвитку зеленого та екологічнго туризму. Але знову ж таки, ти не повезеш їх у Буцький каньйон, щоб злякати горою сміття.

 
– Ви багато подорожуєте європейськими країнами. Який досвід нам потрібно перейняти від них у питанні організації туристичної галузі?

– У Польщі дуже поширений пішохідний туризм, коли у мандри вирушають навіть сім’ї з малими дітьми. У поляків мені подобається те, що у всіх цікавих місцях, національних парках вони суворо дотримуються закону, не ставлять намет та не розпалюють багаття, де їм заманеться. У нас абсолютно немає такої культури. Окрім того, дикість – це добре, але на ключових маршрутах типу Чорногори потрібно також переймати досвід поляків та італійців з їхніми туристичними притулками, бо у нас наразі є лише колиби пастухів. Європейська культура починається з утилізованої пляшки та мінімального дотримання закону.

Розмовляла Дарія Поперечна