Редакція Zruchno.Travel

Правильна організація транспортного сполучення в країні – один із найважливіших факторів для розвитку внутрішнього туризму. Такої думки дотримується Олег Васильєв – тревел-блогер, що досліджує українські залізничні магістралі.

Автор проекту "Залізні магістралі України" розповів Zruchno.Travel про те, як останнім часом змінюється українська залізниця, які сюрпризи можуть чекати на пасажирів на маршрутах, про найшвидші та найдовші рейси, якими він подорожував. Виявляється, їдучи маршрутом одного з українських поїздів, можна стати туристом, навіть не виходячи з вагону!

– Олеже, у своїх блогах ви розвиваєте тему українських залізничних магістралей. Як давно цікавитесь залізницею?

– У мене часто запитують, чому обрав саме таку тематику для своїх відеоблогів. Завжди розповідаю, що ще у дитинстві мріяв працювати на залізниці. У 8 років мені було цікаво, як працює вся ця інфраструктура, локомотиви, потяги. Згодом життєві плани змінилися – почав працювати журналістом, проте тяга до всього залізничного залишилась, тому з часом я вирішив якимось чином реалізувати себе у цьому хобі – через відеозйомку блогів про залізницю.

– Про що саме були ваші найперші блоги?

– Свій відеоблог я почав вести тоді, коли Youtube став більш доступним для користувачів, з’явилася більша аудиторія і почали народжуватися свіжі ідеї для відеозйомок. Спочатку на моєму каналі були просто відеоролики з рухомим складом, що їде по залізниці. Відео такого типу дуже багато у мережі. Потім вирішив, що потрібно виходити на якийсь новий рівень, а журналістський фах допоміг почати робити повноцінні матеріали про залізничні об’єкти.

Перший повноцінний відеоблог був, здається, про Львів та Івано-Франківськ. Розповів туристам, що вони можуть побачити в тих містах і як туди доїхати за допомогою залізниці, – це все-таки основна ідея сюжетів. Тоді у мене було не дуже багато підписників, переглядів, відповідно, теж. Люди зі сторони запевняли, що на такій специфічній темі не назбираю собі великої аудиторії, але зовсім недавно зробив сюжет про найповільніший поїзд в Україні – цей ролик набрав 200 тисяч переглядів та більше тисячі коментарів за місяць. Це був мій рекорд, сам не очікував такої реакції.



– Який саме маєте зворотний зв’язок з аудиторією? Можливо, бувають цікаві ідеї щодо нових матеріалів від глядачів?

– Після того як більш активно почав викладати свої матеріали, з’явилося багато коментарів. Відповідно там бувають повідомлення із запитами та пропозиціями. Часто просять зняти сюжети про якісь конкретні місця. Недавно їздив в Одеську область, знімав про ділянку залізниці Березне – Бессарабська, яку демонтували. Тоді поспілкувався з місцевими та селищним головою, який розповів багато цікавих речей про те, яке значення має для них залізниця, адже це аграрний край.



– Які залізничні маршрути в Україні можна назвати найбільш екстремальними?

– У будь-якому випадку найгірший варіант для пасажирів залізниці – коли потяг їде дуже багато часу. Наприклад, у нас є такий потяг Ужгород – Лисичанськ, який їде більше 30 годин. За довгий час поїздки нагромаджується така гора проблем, що під кінець усі відчувають певний дискомфорт, адже пасажири постійно змінюються, залишається багато сміття, виникає антисанітарія. Гадаю, будь-який тривалий за часом залізничний маршрут в Україні можна назвати екстремальним. Окрім того, влітку у вагонах завжди спекотно.

– А які напрямки залізничного сполучення в Україні, на вашу думку, перебувають у найкращому стані?

– Щодо найкращих варіантів: у нас є денні потяги Інтерсіті+ – вони називаються швидкісними, але по факту є просто пришвидшеними. Я робив огляд цих поїздів за швидкістю пересування: на першому місці потяг Київ – Львів, який їде 5 годин і має найвищу середню швидкість серед інших потягів такого класу – 115 км/год. Є також потяг Київ – Харків, що їде 4 години, але в нього менша відстань та середня швидкість. Звісно, варіант Інтерсіті+ залишається одним із найкомфортніших. Але нещодавно “Укрзалізниця” також запустила нічні експреси з підвищеною комфортністю. Наприклад, потяг № 007 Київ – Івано-Франківськ сьогодні є одним із найшвидших нічних потягів – їде лише 9 годин. Там нові вагони, можна спати з комфортом, проте квитки вдвічі дорожчі, ніж у звичайному потязі № 043, який їде 11 годин.

– Як, на ваш погляд, змінилася українська залізниця за останні кілька років?

– Як на мене, те, що залізниця запровадила нічні експреси і оновила рухомий склад, – це вже позитивна зміна, але цього, на жаль, замало. У соціальних мережах бачимо багато скарг пасажирів на поганий технічний стан вагонів. Особливо це відчувається влітку, коли є постійний брак додаткових потягів у південному напрямку. Залізниця офіційно каже, що у них дефіцит рухомого складу, який може виїжджати на маршрути, тому складається така ситуація.

Нещодавно залізниця оголосила тендер на закупівлю 54 нових вагонів купе та СВ-класу, а це означає, що пасажири сплачуватимуть більшу вартість за поїздку. Взагалі у нас зменшується сегмент вагонів економ-класу, коли люди можуть за символічну плату проїхати велику відстань. Залізниця поступово переходить на преміум-клас, де квитки коштують вище шестисот гривень. Колись міністр інфраструктури Володимир Омелян заявив, що через п’ять років в Україні не буде плацкартних вагонів. Бачимо, що до цього йде.

– Як, до речі, оцінюєте залізничне сполучення з курортними містами цього сезону?

– Нещодавно я їздив знімати сюжет про Арабатську стрілку. Туди можна дістатися призначеними потягами Київ – Генічеськ, Івано-Франківськ – Генічеськ та Хмельницький – Генічеськ. Квитки на ці напрями розкуповуються надто швидко, оскільки потяги дуже короткі – по 10-12 вагонів. І це загальна проблема. Тому сьогодні дійсно є проблема з придбанням квитків у південному напрямку. Вільно квитки можна купити максимум за два тижні до відправлення, тобто якщо ви не планували подорож завчасно і вирішили купити, наприклад, за тиждень до поїздки, то з цим може бути проблема. Окремо хотів би відзначити появу зручного "курортного" потяга Київ – Ізмаїл, який їде не лише через Одесу, а минає ще й Кароліно-Бугаз, Затоку, і їде через Білгород-Дністровський до кінцевої зупинки.



– А як стосовно карпатського напрямку, адже зараз він теж дуже популярний серед туристів?

– З 2014 року в тому напрямку курсує потяг Київ – Рахів – це своєрідна перемога залізничних активістів, які боролися за те, щоб до Карпат з’явився ще один повноцінний залізничний маршрут, адже раніше туди можна було доїхати лише з Івано-Франківська проміжними потягами з пересадками. Окрім того, є додатковий потяг Київ – Ворохта, який минає Яремче та інші туристичні містечка. За останні кілька років залізничне сполучення між Києвом та західними регіонами істотно розвинулось і пасажири мають можливість залізницею дістатися практично до всіх відомих карпатських міст. Також з’явився потяг Київ – Солотвино, який їде на Закарпаття.

– Якою була ваша найдовша мандрівка потягом по Україні?

– Моя найдовша подорож була з Києва до Берегового на Закарпатті. Потрібно було робити пересадку. Спочатку їхав на поїзді Київ – Ужгород, а після пересадки дістався станції Виноградів, де є відома Боржавська вузькоколійна залізниця. Це, мабуть, був найдовший маршрут, впорався приблизно за добу.

– Скільки міст України ви відвідали під час ваших мандрів?

– У мене є рубрика "Мандруємо залізницею" – це розповідь про якісь туристичні місця. В основному я подорожував по Карпатах та Закарпаттю, також минав Львів, Дрогобич, Трускавець, досліджував Одесу, Затоку, Генічеськ. Знімав ще сюжет про потяг на Маріуполь. Досі, до речі, не побував у Харкові – дуже цікаве місто. Люди самі просять, щоб розповів їм про тамтешню вузькоколійну залізницю або ж місцевий трамвай.

– Яке місто сподобалось вам у якості туриста найбільше?

– З тих куточків, у яких я побував, мені найбільше сподобався Трускавець – місто курортне, там завжди багато туристів, частина яких – іноземці. Воно вразило мене своєю охайністю, якщо порівнювати з іншими туристичними містами, де я був. Через кожні десять метрів стоять смітники, вулиці постійно прибираються, там багато часу приділяють благоустрою. Це теж відіграє вагому роль для туристів.





– Нещодавно ви опублікували матеріал про покинуте депо ХІХ століття. А які ще цікаві місця можна відшукати, подорожуючи українською залізницею?

– Цікаво, що в Україні курсують такі потяги, які ніби спеціально створені для мандрівників. Під час поїздки ними можна оглянути певну місцевість та побачити багато пам’яток. Наприклад, той самий потяг Київ – Рахів та деякі інші рейси, що прямують Карпатами. Їхній шлях проходить через тунелі, вздовж річок, через віадуки над прірвами, звідки відкриваються дуже красиві краєвиди та пейзажі. Ще є потяг Київ – Одеса, який прямує через Черкаську дамбу, що проходить через Дніпро та Кременчуцьке водосховище, – це теж цікавий інфраструктурний об’єкт, звідти відкриваються захопливі краєвиди на Дніпро. Часто зустрічаю коментарі під відео про те, що місцеві самі не знають про цікавинки, які знаходяться поруч. Відтак, деякі жителі Києва не знають про дитячу залізницю, наприклад, а жителі Черкас не здогадуються, яка красива природа навколо їхньої дамби.

– Як гадаєте, наскільки важливою є роль грамотного транспортного сполучення для розвитку внутрішнього туризму?

– На жаль, в Україні внутрішній туризм стримується саме недосконалістю транспортної логістики. Повітряний транспорт недоступний значній частині українців – нещодавно міністр інфраструктури заявив, що авіатранспортом користується всього пять відсотків пасажирів. Недосконалі залізничні маршрути теж є стримуючим фактором для розвитку внутрішнього туризму. Єдине позитивне явище – це налагодження більш-менш регулярного сполучення між Києвом та західним і південними регіонами. Проте налагоджене сполучення є лише з найбільш популярними туристичними точками, а щоб доїхати, скажімо, до Кам’янця-Подільського, який теж дуже цікавий для туриста, доводиться обирати між двома потягами: один із купейними і плацкартними вагонами їздить через день, а інший – "Подільський експрес" – ходить щодня, але вночі та з сидячими місцями.



– Як, на вашу думку, можна зробити транспортне сполучення більш комфортним?

– Я буду спиратися на думку залізничних активістів – групи активних людей, які за своїм фахом не є залізничниками, але намагаються надавати залізниці якісь пропозиції, що могли б покращити її роботу. Головні логістичні проблеми – це час в дорозі та графік руху потягів. Дуже багато скарг, коли потяг прибуває до Києва, наприклад, о 4-ій годині ранку. В той самий Генічеськ або Новоолексіївку ходить потяг, який прибуває о дев’ятій годині вечора. Якщо турист хоче потрапити на ту ж Арабатську стрілку, це потягне за собою додаткові незручності та витрати. Як на мене, у Західній Україні туризм розвивається найкраще, бо люди, які організовують цей відпочинок, зрозуміли, що приплив мандрівників – це їхній дохід і вони повинні надати їм якнайбільше варіантів, щоб потрапити до певної локації.

– Мабуть, однією із найактуальніших транспортних новин є подорожчання вартості проїзду у київському міському транспорті. Ви, як експерт, що можете сказати з цього приводу?

– Коли в Києві підняли тарифи на проїзд до восьми гривень, я провів невеликий рейтинг вартості проїзду в громадському транспорті по містах України. До цього часу найвищі показники були у Львові – вони підняли вартість до пяти гривень. Тепер столиця знову вирвалась на перше місце і лідирує за вартістю проїзду в наземному комунальному транспорті. Найдешевший проїзд поки зберігся в Дніпрі – 1,5 гривні.
 
Коли в Києві підвищили вартість проїзду, люди одразу підняли питання якості обслуговування, адже є явні проблеми з організацією руху – часто трамваї чи тролейбуси просто стоять у заторах, відповідно порушуються інтервали руху та графіки. Проблема в тому, що місто не організовує рух автотранспорту належним чином, немає відокремлених смуг, а точніше, покарання, яке б стримувало потенційних порушників. Окрім того, якщо говорити про комфортні умови, то у київських автобусах немає кондиціонерів. Одним із найкомфортніших способів пересування є трамваї Pesa польського виробництва, які курсують на швидкісній борщагівській лінії. Це найкращий рухомий склад Києва, де в салоні є система мікроклімату, що створює комфортні умови для проїзду.

– Якою буде ваша наступна подорож? Де плануєте побувати?

– Планую зняти причіпний пасажирський вагон Кременчук – Гадяч, що долає 200 кілометрів за 7 годин. Також хочу організувати поїздку за маршрутом Київ – Миколаїв, а звідти пересісти на швидкісний теплохід, що пливе до заповідних місць на Чорному морі та до Кінбурнської коси. Так я об’єднаю залізницю та водні види транспорту, розповім, як краще дістатися у якусь точку, комбінуючи їх.

Розмовляла Дарія Поперечна

Фото: Ден Белицкий