Подорожі на виживання: тревел-проект По азимуту

Блоги

Подорожі на виживання: тревел-проект "По азимуту"

Редакція Zruchno.Travel

Двоє хлопців із важкими наплічниками та трекінговими палицями ідуть гірською стежиною, звіряючись з мапою, обмінюючись враженнями від краєвидів і періодично жартуючи на камеру, яка знімає усе, що відбувається під час походу.

Його мета – гірський масив Мармароси, який є однією із найскладніших місцин для туристичного трекінгу Карпатами. Саме такі місця обирає для своїх відеомандрів автор тревел-проекту "По азимуту" Дмитро Вербич. У кожен наступний похід він вирушає із новим напарником та невеличкою постійною командою – Кирилом Жоровим та Оксаною Бондаренко, які працюють операторами та на постпродакшені. Своїми враженнями після завершення зйомок першого сезону та планами на майбутнє Дмитро, Кирило та Оксана поділилися зі Zruchno.Travel.

– Як у вас виникла ідея створити тревел-проект "По азимуту"?

Д: З Кирилом та Оксаною нас познайомив мій друг Назарій Кравченко. Спочатку була лише ідея зробити якийсь проект про виживання та походи, але не було конкретного бачення, що саме це має бути. Тоді ми вирішили йти у Мармароси й спрацьовуватися під час перебігу справи. Назва нашого проекту – "По азимуту" з’явилася, коли ми з Кирилом пішли шукати воду і заглибилися в ущелину, де скрізь була темрява та повалені дерева. Тоді Кирило зауважив, що треба знімати походи саме такими місцями, звертаючи з натоптаних маршрутів, показуючи нові стежки, – це може бути цікавим.

К: Саме так. Під час нашої першої ночівлі в Карпатах вирішили шукати воду не по стежках, а пішли у глибокий ліс. Там було важко пересуватися – здавалося, люди ніколи не бачили це місце. Ми зрозуміли, що саме у цьому є певна цікавинка. А пізніше Дмитро видав епічну фразу, яка стала нашим девізом: "Геть стежки, “ні” – дорогам, будемо йти по азимуту!". Це стало назвою проекту і його унікальною фішкою.

– Якою бачите головну мету свого проекту?

Д: Найперше ми хочемо зробити наші відео красивими, атмосферними і водночас інформативними, щоб турист міг дізнатися з них цікаву інформацію про обрану локацію та поради, як поводитися у поході. Адже шукаючи якісь відомості про обрану територію, мандрівник зазвичай натрапляє на комерційні туристичні маршрути або ж просто на відео з красивими картинками природи.

Окрім того, у мене є мета створити окремий напрямок – турклуб для втеранів, які повернулися зі Сходу. Вважаємо, що походи можуть стати для них гарним способом психологічної реабілітації.

К: Ми прагнемо розвивати зелений туризм, який дозволяє відмовитися від готелів та басейнів, а також пропагуємо активний відпочинок, який єднає з природою і змінює у людей ставлення до навколишнього та своєї країни.

Окрім того, у мережі не так багато якісного контенту про подорожі Україною українською мовою. Ми отримали дуже гарний фідбек від людей, які чекали на схожий проект. Для нас це вже успіх – приходить розуміння, що ми робимо це недарма.

Дмитро правильно зазначив, що більшість інформації, яка пов’язана з подорожами Україною, є комерційною. Навіть україномовні блогери їдуть за кордон і роблять акцент на тому, де можна переночувати та що скуштувати. Проте в Україні теж є дуже багато місць, де без готелів можна добре відпочити, маючи хороше взуття та спальник. Одна із наших цілей – продемонструвати ці місця.

– Скільки епізодів уже відзняли протягом сезону про такі місця?

Д: Ми знімали протягом усього літа – почали у червні, а завершили в серпні. За цей час встигли зняти три епізоди, що складаються з низки серій. Подорожували Мармаросами, Олешківськими пісками, а також побували на Кінбурнській косі.

– Яка команда у вас працює над проектом?

Д: Подорожуємо постійно втрьох із Оксаною та Кирилом, але вони залишаються за кадром. Окрім того, до кожного епізоду я залучаю нову людину як свого напарника для того, щоб у кадрі було цікавіше, відбувалося живе спілкування. Також у нас є Сашко, який працює в студії з відео.

– Що було найважчим в організації? Вам доводилося тягнути з собою професійну техніку?

Д: Під час організації походу потрібно виконати кілька ключових завдань: дістати карту місцевості, вивчити відгуки мандрівників, які вже там були, порадитися з людьми, які неодноразово ходять в походи. Одним словом, по максимуму зібрати інформацію, щоб мати розуміння, що тебе там може чекати.

К: Ми вже маємо певний досвід зйомки у нелегких умовах. Звісно, організувати таку мандрівку було достатньо важко, адже у першому поході в нас ще були погані важкі рюкзаки, які ми брали напрокат. Окрім речей та провізії, ще тягнули на собі техніку. Багато що знімається просто на ходу. Під час походу були і неприємні ситуації. Наприклад, впав на землю крихкий об’єктив, коли його намагалися закріпити разом із камерою.

Повноцінно підготуватися ми змогли лише після першого походу: зрозуміли, скільки елементів живлення потребуємо, розрахували план роботи з квадрокоптером. Здебільшого всьому вчилися на ходу. Доводилося включати універсальність, бо техніки було багато, а нас лише двоє.

– Скільки днів зазвичай тривала мандрівка під час зйомок одного епізоду?

Д: Найдовшою нашою мандрівкою став саме похід у Мармароси – він тривав чотири дні. Два дні ходили Олешківськими пісками та три дні провели на Кінбурнській косі. Мабуть, перший похід був найважчим – гори та перепади температур взяли своє.

– Чи потрапляли у якісь справді небезпечні ситуації?

Д: Коли мандрували Олешківськими пісками, у нас були серйозні проблеми з водою. По дорозі набирали воду з невеликих місцевих озерець – спочатку ми її кип’ятили, а потім намагалися фільтрувати. Вона була безпечною для вживання, проте у неї залишався надзвичайно неприємний запах. Намагались себе пересилювати, але Оксана не змогла, тож їй довелось пройти 16 годин без води.

О: Так, це правда. У той похід ми вийшли надвечір, переночували в пустелі, а потім цілий день йшли по неймовірній спеці серед пісків. Тоді за ранок випили всю воду, яка була, а наступний день подорожі мали пройти на воді, яку фільтрував Діма. Навколо не було практично ніякої зелені, весь час хотілося пити. Та скільки б хлопці мене не підбадьорювали, мій організм її не сприймав. Майже добу я була без води. Цей момент мені запам’ятався на все життя – настільки це було для мене фізично та морально важко.

– Чи виправданий був такий ризик?

О: Та будь-який ризик все ж виправданий. Якщо б я не пройшла це випробування, ніколи в житті не зрозуміла б, що відчуває людина, позбавлена води. Всі ці моменти, коли спекотно чи пронизливо холодно, слизько від дощу чи неймовірно хочеться спати, виправдані, адже це неймовірний досвід. Це те, про що більшість людей забули, живучи в місті. Під час мандрівок ми пізнаємо життя в природі. Це теж одна із цілей нашого проекту – показати альтернативу, нагадати, що є ще такий аспект нашого життя, про який ми забули.

– Де можна буде побачити ваші роботи, окрім Youtube-каналу? Можливо, плануєте співпрацювати з якимось телеканалом?

К: Насправді ми не ведемо активну політику щодо просування контенту, адже це поки що експеримент. Нам вже пропонували робити контент для телебачення, але ми поки вирішили залишатися в тому форматі, який нам подобається, – намагаємось робити все максимально правдиво. Нашим героєм є Дмитро, адже він мандрівник за покликанням і з 14 років подорожує та накопичує досвід, а якщо якихось навичок ще немає, вони народжуються в нас на очах. У своїх відео ми не намагаємося згладити ситуації – максимально правдиво все показуємо, адже це значно цікавіше глядачам. У нас немає жодних сценаріїв, а от телебачення працює зовсім по-іншому.

О: Основна аудиторія наших глядачів знаходиться у соціальній мережі Facebook та Youtube.

К: Наразі будується процес комунікації з людьми, яким цікаві наші матеріали. Хочемо опублікувати всі серії епізоду з Карпат, отримати фідбек та проаналізувати отриманий результат. А взагалі ми відкриті до співпраці з різними сферами: це можуть бути громадські чи туристичні організації, спеціалізовані крамниці.

– Чи планується продовження проекту? Можливо, зніматимете зимові епізоди?

Д: Ми боремося за те, щоб проект тривав. Якщо я зможу відновитися після травми ноги (вона не пов’язана з проектом), працюватимемо над новим сезоном. Найімовірніше, це будуть зимові Карпати, зокрема гора Петрос. Гадаю, нам вдасться реалізувати таку ідею, адже сніг у Карпатах стабільно лежить до середини весни. Якщо говорити про ті локації, де ми теоретично хотіли б відзняти свої матеріали, то до них належать Чорнобиль та Джарилгач.

– Який набір речей порекомендуєте обов’язково мати з собою під час походу безлюдними місцями?

Д: Варто зазначити, що ми у своїх походах не займаємось таким виживанням, коли у рюкзаку лише ложка та ніж. Завжди ретельно підбираємо спорядження, беремо з собою достатню кількість провізії. Я наголошую, що половина успіху в поході – це якісне та зручне взуття, яке не тисне та має гарну підошву. В стандартний набір також входять каремат, спальник, намет. Інколи можна брати просто тент. Не завадять також засоби захисту від комах. Потрібно подбати про те, щоб із собою було кілька пачок сірників, які будуть спеціально промаслені від вологи. Також необхідно взяти ніж.

– Що для вас є запорукою вдалого туристичного походу?

Д: Запорука вдалого походу для мене – коли люди працюють як одна команда, а ти відчуваєш постійну підтримку. У мене була ситуація, коли ми з другом ходили в похід зимовими Карпатами і доволі серйозно заблукали – 12 годин проривалися через завали, сніги. Вже настала ніч, почав сідати телефон, втратили орієнтацію. Ми були повністю виснажені та мріяли тільки дійти до якого-небудь поселення. Добре розумію, якщо в такій ситуації почати нервувати, шукати винного у тому, що ми потрапили у таку ситуацію, звинувачувати один одного, це може призвести до поганих наслідків. Ми працювали як команда, поки не дістались мети. Саме тоді по-справжньому відчули кайф від цього єднання.

К: Для мене важливим є настрій та налаштування. Погоджуюсь з тим, що командна гра тут дійсно вирішує все – важливий настрій кожного учасника. Часто похід у гори порівнюють з обрядом братання, адже, коли люди разом долають перешкоди та складнощі, вони максимально розкриваються та показують себе. А ще важливим компонентом є позитив. У нас на шляху було багато смішних моментів, завдяки чому ми дуже швидко спрацювалися один із одним.

О: В кожній мандрівці є певний елемент неочікуваності та непередбачених обставин. У нас немає чіткого маршруту, розписаного по годинах. Ми досягаємо своєї цілі, проте можемо звертати зі шляху, пошукати інші варіанти маршруту, зупинитися у місцях, які нам сподобаються. Саме ці моменти спонтанності створюють настрій нашого походу. Часто за таких непередбачуваних обставин люди розкриваються по-новому, ми пізнаємо один одного з інших сторін, а потім найбільше згадуються саме ці складні та непередбачувані моменти. Важливою є атмосфера та люди, з якими ти вирушаєш у похід.

– Які ще поради можете дати мандрівникам, які теж захочуть вирушити у таку екстремальну мандрівку?

Д: Для початку не потрібно боятися починати, адже час дуже швидкоплинний, не варто відкладати все на потім.

Стосовно спорядження та походів – буває люди підсідають на сучасне легке спорядження, витрачають на все це великі суми, а потім елементарно не вистачає коштів, щоб кудись поїхати. Сам був свідком таких ситуацій. В цій справі головне – вирушити, а решту набудеш.

К: Зі свого боку можу зауважити, що не варто одразу брати квитки назад. Краще нормально відпочити зайвий день, ніж постійно бігти, щоб встигнути на потяг. Це вже ближче до якогось спортивного туризму. Краще розраховувати час так, щоб не позбавляти себе моментів радощів, коли хочеться залишитися у тому місці, де тобі сподобалось.

Що стосується першого досвіду: тут головне спробувати і не думати про те, що без дорогого професійного екіпірування не можна піти в гори. Насправді це не так. Можна почати з невеликих лайтових походів, які не потребують нічого особливого.

А ще не варто думати, що найвищі гори – найкрасивіші. Буває по-різному. На початку липня я побував на Боржаві – там зовсім інші краєвиди, ніж в Мармаросах, але теж дуже красиві і шлях не такий важкий.

О: Часто люди сумніваються, чи “зайде” їм такий відпочинок, адже вони так втомлюються на роботі, що хочуть просто полежати на пляжі. Насправді це не так. Якщо в поході створити приємне оточення і максимально ізолювати себе від зайвих людей, такий відпочинок допоможе абстрагуватися від шумного міста, побути на самоті із собою та природою. Тоді можна отримати те саме море і пісок, але у зовсім іншій атмосфері.