Редакція Zruchno.Travel

Ведучий ранкового шоу “Сніданок з 1+1” Руслан Сенічкін відомий глядачам не лише як телеведучий, але і як вправний кухар. Він вже приготував у прямому ефірі понад дві з половиною тисячі страв за різними рецептами і щодня своїми кулінарними витворами дивує багатомільйонну аудиторію.

В інтерв’ю Zruchno.Travel Руслан зізнався, що не вважає себе професійним кухарем, а є народним кулінаром, а кожну страву під час програми готує чи не вперше. Телеведучий розповів про улюблену їжу та перші кулінарні фіаско, а також назвав смакові надбання українських регіонів.
 
– Телеглядачі знають вас насамперед як телекухаря з власною кулінарною рубрикою в “Сніданку з 1+1”, хоча свого часу ви працювали в інформаційних та аналітичних програмах. Як відбулася ця трансформація?
 
– Все дуже просто. Насправді в кулінарію я прийшов із самого дитинства. Коли мама була на роботі, а я залишався сам удома з двома молодшими сестрами, хотілось приготувати щось смачненьке. Я бачив, як мама готувала на кухні та намагався за нею підгледіти, а потім повторити вже сам. Звісно, продукти з перших спроб йшли у сміття, оскільки спочатку я багато чого не вмів і не знав, як правильно готувати ту або іншу страву, але поступово вчився. Мені це було цікаво.
 
Першою вдалою стравою, як не дивно, були сирники. Приготував їх ще в юності, коли навчався у коледжі, мені тоді було років 14. Це одна з моїх улюблених страв, а головний секрет – готувати з домашнього сиру. Вдома сам майже не готую, мені подобається готувати для когось, але не для себе.

 
– Як ви вирішили, що настав час починати власну кулінарну рубрику?
 
– Вісім років тому я як ведучий “Сніданку з 1+1” опинився на корпоративі. Тоді мене попросили приготувати курячі крильця на вогні. Маринад був надзвичайно простий – цибуля, паприка, мед, гірчиця. Мабуть, всі були настільки голодними, або, може, і справді було дуже смачно, але колегам сподобалось. У той день наш продюсер Юлія Жмакіна запропонувала мені готувати в ефірі, бо ми саме шукали телекулінара. У нас цей сектор був ще не закритим.
 
Рішення далося нелегко, бо на той момент аудиторія давно звикла до різних кулінарних шоу і здивувати її фактично було вже нічим. Тоді ми вирішили говорити глядачам правду, мовляв, я не професіонал і готую цю страву вперше в житті – тому, якщо у мене вийде, то вийде і у всіх інших людей. Це стало головною концепцією нашої рубрики.
 
Ми готуємо не в записі, а в прямому ефірі, тому, коли у мене щось не виходить, люди це бачать. Ми нікого не обманюємо, витримуємо всі процеси приготування кожної страви. З ресторанів нам ніхто нічого не приносить для кадрів.



– Скільки різних страв встигли приготувати перед камерою протягом своєї гастрономічної кар’єри?
 
– Кожну страву під час ефіру вперше: капкейк, пасту, морозиво, фріттату. За сім років кулінарної рубрики приготували понад двох із половиною тисяч страв і сюжетів відповідно. Разом із командою я видав три кулінарні книги: "Сніданки в саду", "Сніданки: Зима. Весна. Літо. Осінь”, “Сніданки для дітей” – це надбання, яке ми реалізували в нашому ефірі.

 
– Де набрали стільки рецептів?
 
– Все є у відкритому доступі. Наші глядачі регулярно пишуть нам і надихають на нові ідеї. Безумовно, деякі рецепти ми змінюємо, додаємо якісь спеції та прянощі. Ми любимо експериментувати. Інколи використовуємо Інтернет, рецепти відомих блогерів та кулінарні сайти – зараз є багато джерел. Але найголовніше – страва може вийти авторською тільки тоді, коли ви експериментуєте зі смаками та ароматами.
 
– Яка з приготованих страв запам’яталася найбільше?
 
– Кожна страва по-своєму особлива. Та мені добре запам’яталося, як ми з командою приготували солону карамель. Це такий яскравий смаковий ф’южн, та до вподоби він може бути не всім. Сенс в тому, що це, дійсно, карамель, але з вкрапленнями солі та горіхів. Після приготування її потрібно розбити, тоді вона перетворюється на маленькі цукерочки. Також цікаво виглядає печиво “Землетрус” – воно виходить потрісканим, як маленькі ділянки землі, що потрощилися і перетворилися на клаптики. Із простого – колись дуже сподобався теплий салат із курячої печінки з соусом на основі цитрусових.

 
– Що скажете про гастрономічні фестивалі? Знаю, цього року ви бували у Львові та Полтаві. Які враження залишилися?
 
– Гастрономічні фестивалі – це дуже багатолюдні заходи, де завжди пригощають чимось смачним. Саме там люди дізнаються, наскільки наша країна різноманітна з точки зору смачної їжі, адже Полісся дуже відрізняється від Слобожанщини і навіть споріднені закарпатська та прикарпатська кухні мають свої відмінності. Дуже приємно і цікаво вивчати Україну на смак, бо в усіх регіонах є своя кухня. Наприклад, одеська кухня – це взагалі окрема тема, яка має свою неповторну історію.
 
Мені подобаються такі кулінарні події. Люди діляться з тобою враженнями, щось запитують, а інколи навіть дають свої поради. Я буваю на таких заходах як учасник, як журналіст, як член журі. Наприклад, нещодавно я відвідав HoReCaSHOW – це найбільший в Україні фестиваль готельно-ресторанного бізнесу у Львові, був там у складі суддівської бригади кулінарного конкурсу Ukrainian Rational Chefs Challenge.
Щодо Полтави: там вперше провели Міжнародний фестиваль галушок, куди з’їхалися кулінари з України, Грузії, Китаю та інших країн. Найбільше мене здивувало, що деякі галушки смажили на грилі.

 

– Можете виокремити фестиваль, який вам сподобався найбільше?
 
– Я у захваті від “Львова на тарілці”. Це був фестиваль ресторанної їжі, на якому шеф-кухарі змагалися між собою у майстерності приготування страв, які вони пропонують відвідувачам своїх закладів. На цьому заході була представлена висока українська та європейська кухня. Фестиваль проходив вже неодноразово, та не знаю, чи буде він далі продовжуватися (у 2018 році фестиваль не відбувся, – ред.). В майбутньому я хочу відвідати європейські гастрономічні фестивалі.

Фото: facebook.com/lvivontheplate

– Не так давно ви разом зі своєю колегою Людмилою Барбір для рубрики “Мій путівник” досліджували Грузію. Скажіть, чи співпали ваші враження від тамтешньої грузинської кухні з тим, до чого ми звикли у Києві?
 
– Ні, не дуже співпали. Хоча з іншого боку, будь-яку страву можна вдосконалити до рівня локальної кухні. Безумовно, грузинську страву сациві можна приготувати з українських інгредієнтів, та вона буде смакувати дещо по-іншому, але відтворити її можливо. Локальна їжа найсмачніша там, де її батьківщина. Тому найкраще сациві – в Грузії, найсмачніше хачапурі по-аджарськи – саме в Аджарії, лобіо – це коронна страва в Тбілісі. Такі страви треба куштувати саме на батьківщині, щоб відчути автентику смаку. Аби повторити щось схоже вдома, потрібно спочатку познайомитися з тамтешніми людьми, дізнатися історію цієї страви від місцевих, а ще перейняти емоцію. Я із задоволенням говорю, що в Грузії бував вже шість разів, і тепер мені набагато легше ділитися знаннями про грузинські страви, які отримав під час подорожі.

 
– Чи не плануєте схожу гастрономічну мандрівку Україною?
 
– У нас є ідея організувати гастрономічну подорож по Україні – відповідно зробити нову програму. Це буде щось нове, хоча ми вже частково цим займаємося, адже за будь-яких можливостей виїжджаємо до різних міст, містечок і показуємо це в ефірі. Нещодавно були в Прикарпатті, а незабаром з Людмилою Барбір вирушимо у Карпати – вона ж саме з тих країв. Буде гастрономічний тур у пошуках автентичної карпатської кухні. Розкажемо і покажемо, що готують гуцули, наскільки вони вправні на кухні. Відкриємо глядачам смачні Карпати нашими очима.
 
– А куди ще порадите поїхати, щоб скуштувати найоригінальніші страви регіональної української кухні?  
 
– В Одесу! Бо одеська кухня має свої унікальні секрети. Наприклад, форшмак готується з певного виду оселедця, який називається дунайка. Риба йде на нерест саме навесні – у травні його масово виловлюють з Дунаю, солять і відправляють на ринок. Лише тоді можна приготувати форшмак з малосольної дунайки. Здається, що це маленький нюанс, але він відіграє велику роль.
 
Варто здійснити гастрономічну подорож до Львова – місто має дуже цікаву ресторанну карту, де представлені різні кухні. Хочу ще раз згадати про гуцульську кухню – для мене там найсмачніший банош із білими грибами. У Харкові є непогані місця зі смачною випічкою, та й Київ останнім часом починає розкриватися по-іншому в гастрономії. Взагалі Україна дедалі більше привертає увагу гастротуристів з Європи. Як на мене, в Україні є дві гастрономічні столиці – це Львів та Одеса.

Фото: 1plus1.ua
 
– Можливо, можете порекомендувати якісь особливі смачні заклади в Україні, які вам найбільше до вподоби?
 
– Інколи буваєш настільки голодним, що можеш задовольнитися “Київською перепічкою”. До речі, це найстаріша, дуже калорійна і смачна перепічка у Києві. Фаст-фуд не рекомендую ніколи і нікому, сам ним теж не зловживаю. Та краще шукати смаки у правильних сезонних продуктах – вони будуть найяскравішими.
 
Свого часу був такий проект “Найкращий ресторан”, де я працював ведучим. Тоді ми командою плюсів об’їздили 11 міст та 120 ресторанів по всій країні. Я скуштував дуже багато різних страв та побачив чимало нового. Намагався пізнати українську ресторанну культуру та максимально її вивчити. Цю подорож я ніколи не забуду.
 
Наприклад, у Львові є смачний заклад із довгою назвою “Перша львівська грильова ресторація м’яса та справедливости” – там найсмачніші реберця. Оскільки часто буваю в цьому місті, можу ще порекомендувати єврейську кнайпу “Під золотою розою”. Цікавий заклад – “Кентавр”, що розташований на площі Ринок, а ще є Mons Pius. В Одесі варто завітати у ресторани Савви Лібкіна – “Дача” і “Тавернетта”. 

Фото: facebook.com/MeatandJustice



– А є ще якісь цікаві місця, які для вас поки що не відкриті з точки зору гастрономії?
 
– Українські міста для мене практично всі відкриті з гастрономічного боку. Нещодавно я повернувся з Амстердама і був дещо розчарований. Оскільки в них є вихід до моря, думав, що там добре представлена морська кухня, але помилився. У мене є мрія – побувати в Барселоні та обов’язково потрапити на місцевий ринок, щоб відчути смак продуктів, які фактично готуються на очах. Було б цікаво дізнатися більше про азіатську кухню. Не буду оригінальним – маю план скуштувати справжню тайську кухню.
 
– Раніше ви згадували про те, що вам подобається риболовля. Таке хобі теж пов’язане із захопленням кулінарією чи, скоріше, це – спортивний інтерес? 
 
– Абсолютно спортивний інтерес – всю зловлену рибу я відпускаю. Якщо мені захочеться приготувати якусь рибну страву, я куплю рибу на ринку. Улюблені місця для риболовного релаксу – це Трипілля біля Українки, село Проців, озеро у селі Личанка під Києвом. Часто буваю на Десні. Дуже мрію потрапити на морську риболовлю, спробувати піймати тунця – це серйозна риба, з якою треба “погратися”. Хоча і в нас іноді вдається спіймати щуку на 4-5 кілограм, але знову ж таки я їх відпускаю.  

 
– Якби відкривали власний ресторан, яким би він був?
 
– Справді, мені часто говорять про те, що вже час відкривати власний заклад. Особливо, коли страва виходить смачною і знімальна група з’їдає її за мить. Поки взагалі не думаю про такий проект, адже для цього потрібен стартовий капітал, хист і знання ресторанної праці. Колись під час програми, де ми знайомилися з ресторанами, у мене з’явилася амбіція змінити професію та залишитися у Львові, працюючи в одному із закладів. Щоб пройти всі сходинки ресторатора потрібно для початку опановувати професію офіціанта, адміністратора, попрацювати кухарем, а згодом, можливо, стати шефом, але для цього треба витратити багато часу на навчання.  

Звісно, мрію потрапити в кулінарну школу ALMA, що в Італії – це одна з провідних кулінарних шкіл світу. Я розумію, що закінчивши такий заклад, можна вже сміливо відкривати свій ресторан або кафе. Для мене один із найкращих гастрономічних блогерів сьогодні – це Женя Клопотенко, який став нашим кулінарним експертом в програмі "Сніданок на 1+1. Вихідний". Він закінчив у Франції школу LeCordonBleu, а зараз реформує шкільне меню по всій Україні. У нього просто неймовірна кількість знань, які він всім передає. Юля-Аврора Огородник – це теж гастрономічний блогер, яка гарно пише про їжу, хоч сама не є кулінаром. Такі люди стають для мене взірцем, бо вони фанати своєї справи.

Розмовляла Дарія Поперечна



Вас також може зацікавити:
- Віктор Бронюк: "Разом із друзями розробляємо концепцію подільської кухні"
- Євген Клопотенко: українська кухня – це не лише борщ і вареники
- З колядками та вертепами: кращі тури на Різдво 2019

Тури за темою:
- Різдво на хуторі поблизу Диканьки
- Різдвяний мікс у Карпатах
- ВСІ РІЗДВЯНІ ТУРИ ПО УКРАЇНІ
- ВСІ АКТУАЛЬНІ ТУРИ ПО УКРАЇНІ

Найцікавіше на порталі:
- Відпочинок у Карпатах
- Заміський відпочинок під Києвом
- Різдво в Карпатах

Партнерська програма Zruchno.Travel для просування готелів, турів в Інтернеті