Редакція Zruchno.Travel

Фести – це завжди захоплююче, на них можна по-справжньому відпочити, повеселитися і знайти купу нових друзів. Але не варто сприймати все так просто, адже фестивалі – це ще й колосальна праця, організація і багато важливих нюансів. Але хто зможе розповісти про фестиваль цікавіше, ніж сам засновник?

Zruchno.Travel удалося поспілкуватися з директором масштабного всеукраїнського фестивалю "ГогольFest" Владиславом Троїцьким. Він – заслужений діяч мистецтв України, засновник театру, а тепер – Центру сучасного мистецтва "ДАХ", режисер, драматург, лауреат премії "Київська пектораль" і просто людина мистецтва.

Владислав Троїцький розповів про особливості ювілейної програми 10-го "ГогольFestу", який триватиме цілих 11 днів.

– Організовувати фестиваль 10 років поспіль, напевно, дуже важко. І все ж, чи планується до ювілею "ГогольFestу" щось особливе?

– Незважаючи на те що кожен фестиваль особливий, у цьому році структура змінилася: буде яскравий контент на трьох локаціях. Ми пробуємо форму абонементів. У вартість входить відвідування усіх подій фестивалю, крім Червоної програми.

– А чи є абонементи не на 11 днів, а на три або п’ять?

– Можна придбати повний абонемент на 11 днів або абонемент на перший вікенд, який пройде на ВДНГ, – там будуть відбуватися найяскравіші події. А ось події Червоної програми оплачуються окремо, але власники таких квитків отримують доступ на всю територію фестивалю.

– Багато студентів мріють потрапити на фестиваль. Для них передбачено якісь пільги?

– Абонементи недорогі (від 250 до 490 гривень), але чим ближче до початку фестивалю, тим дорожче, тому пільг немає. А квитки на події Червоної програми коштують від 190 до 753 гривень (залежно від заходу).

Фото: Artem Galkin

– Розкажіть, будь ласка, докладніше про програму фестивалю. Який сюрприз очікує на нас цього разу?

– 7 вересня буде pre-party в центрі Довженка з виступами "ЦеШо" (новий музичний проект Влада Троїцького і Teatr-Pralnia. – Ред.), виставками, європейськими та українськими спектаклями. Ми запустили сквот, він уже працює. Це чотириповерховий будинок, де живуть художники з різних країн, режисери, музиканти та актори. 7 вересня він відкриє свої двері для відвідувачів. Сквот, де кожна кімната стане арт-об’єктом, буде відкритий протягом усього фестивалю, але відразу після закінчення будівлю знесуть

– А не шкода зносити цю будівлю?

– Це як тибетська мандала: коли ти готовий до відходу, є граничність переживання кожної миті свого життя.

– 7 вересня – pre-party та арк-сквот, а потім?

– 9 вересня триватиме великий перфоманс із відеомапінгом – топова подія – шоу Dreams OFF під "ДахаБраха". А ось 10 вересня буде нова програма Dakh Daughters. Цього ж дня полетить ковчег висотою в чотири поверхи, який люди зберуть у день відкриття з картонних коробок. Його буде супроводжувати карнавальна хода – десятиметрова лялька. Сама декорація трохи нагадує "Небесний замок Лапута" Міядзакі. Також будуть мапінг і абсолютно нова музична програма.

– Ви співпрацюєте із зарубіжними режисерами і постановниками, запросили їх на фестиваль. Які спільні проекти будуть представлені на фесті?

– Зараз я розповім про великі чарівні події. Перший великий майданчик – концерт-хол на ВДНГ. Там 9 вересня відбудеться прем’єра проекту Мередіт Монк, американського композитора і режисера. Наші актори разом з її хореографами, сценографами ставлять версію її вистави.

Фото: Center for the Art of Performance at UCLA

10 вересня команда Nova Opera, з якою ми робили оперу-реквієм "Іов" та оперу-цирк "Вавилон", представлять абсолютно новий жанр – оперу-балет. Хореографію робить танцюрист і хореограф зі Швейцарії Оскар Шакон (соліст балету Моріса Бежара в Лозанні. – Ред.).

Цікава історія буде 14-16 вересня: там же, у концерт-холі, відбудеться прем’єра нового цирку-кабаре Terabak de Kyiv – те, що ми зробили в Парижі з цирковими акторами в супроводі Dakh Daughters. Була написана спеціальна музика. Це шоу ми зіграли в Парижі 21 раз, а в наступному році буде у цілому 50 шоу у Франції.

– А де Ваші унікальні проекти збирають більше людей, в Україні або за кордоном?

– Тут ми теж збираємо великі зали, як і в Європі. Взимку цього року у нас був тур по Україні: ми виступили у Львові, Харкові, Івано-Франківську та інших містах.

– "Гогольфесту" виповнюється 10 років. На Вашу думку, чи змінилося ставлення до нього українців із часів першого фесту? Ви пам’ятаєте його?

– Порівняти перший фестиваль із наступними я не можу. Просто тоді я був іншим, зараз – інший. Я не можу оцінити або порівняти фестивалі: щороку все по-різному.

– Але ж є щось, що їх відрізняє?

– Єдина відмінність – те, що тоді у "ДАХу" (експериментальний театр у Києві. – Ред.) Була своя трупа, тому фактично фестиваль робив "ДАХ" як театр. Він виконував усі функції – від менеджменту і логістики до піару і кураторства. Нині, оскільки у "ДАХу" своєї трупи немає, фестивалем займається спеціальна команда.

– Ви створили чудові проекти: "ДахаБраха", Dakh Daughters, Novа Opera, "ЦеШо". Але в одному з інтерв’ю Ви згадували, що українці раніше не готові були сприймати такі проекти. А наскільки нині наша публіка готова до цього? Як Ви думаєте, у цьому році фестиваль відвідає більше людей?

– Зараз країна європеїзується, людей думаючих, охочих подивитися, що відбувається у світі, стає більше, тому, сподіваюся, що і відвідуваність фесту цьогоріч збільшиться. Я не загадую наперед.

– Я знаю, Ви багато працюєте в Європі, співпрацюєте з європейськими режисерами, хореографами. Чи просуваєте "ГогольFest" за кордоном?

– У мене не такий великий бюджет, щоб я не знав, куди його подіти, тому системної розкрутки "ГогольFestу" за кордоном ми не робимо. Але ми єдині в Україні увійшли в мережу європейських фестивалів, навіть увійшли там у топ. Ось таким чином про нас і дізнаються за кордоном.

Фото: Artem Galkin

– Ви створили чудовий театр, Центр сучасного мистецтва "ДАХ". І в одному з інтерв’ю згадували про необхідність створити конкуренцію, щоб відсіювати хороших акторів із посередностей. Як Ви відсіваєте?

– Я не вибираю акторів, я їх виховую. Людина повинна сама захотіти. Вони приходять до мене, шукають мене як учителя. Ми один одного чуємо, і я вирушаю з ними в подорож. Навчання відбувається в процесі роботи, так було у "ДахаБраха", Dakh Daughters, Novа Opera і "ЦеШо". Немає чіткого навчального плану, все залежить від людини. Він вирушає в подорож, і ми разом ідемо. Тобто я не спостерігач, а сомандрівник. Але оскільки у мене більше досвіду, я можу задавати питання, які допомагають людям себе ідентифікувати.

Фото: dax.hoo.com.ua

– У своїх інтерв’ю Ви говорили про необхідність реформ у сфері культури. Які реформи Ви б провели, і що для цього потрібно зробити?

– Поки немає соціального замовлення в суспільстві, ніякі реформи рухатися не можуть. І питання тут не у відгуку, а в запиті. Тобто питання: "Що таке культура?" повинно актуалізуватися в суспільстві, бути на порядку денному. Це питання ідентифікації країни, самоідентифікації та ідентифікації для світу. Це йде не через чорнозем, не через економіку, а через культуру.

Що визначається таким поняттям, як "культура", у нашій країні? Хто займається, хто визначає, що потрібно фінансувати, а що ні? Хто ці люди? Це неосудність нашого соціуму. Ви платите податки державі, а вони надають сервіси. Ось дається сервіс безпеки, ви можете оцінити, як він працює: суди, поліція і т. д. Можна визначити якість освіти. Для цього є критерії. У плані культури у суспільства поки немає розуміння того, що якось це потрібно оцінювати.

– Якісь безрадісні перспективи Ви намалювали...

– Це не перспективи. Це справжнє. За фактом символом культури сучасної України є не "ДахаБраха" і не Вакарчук, а Поплавський. Реально. Ректор Університету культури з величезним конкурсом. Повсюди його банери стоять, і навіть на вельми пристойних ресурсах, це наш головний шоумен.

Якщо іноземний експерт подивиться, що таке Україна, він побачить Університет культури, де ректор – хлопець, який співає такі пісні, робить фото в оточенні псевдогламурних дівчат, шоу, які просто "вирви око".

Потім можна подивитися фінансування фестивалів, які пов’язані з Поплавським і власне університетом. За це ви платите податки, я плачу.

І нікого не хвилює, що наш оперний театр "зжер" Дениса Матвієнка, видатного танцюриста і дуже крутого продюсера, що Жолдак (український театральний режисер. – Ред.) не ставить в Україні

Фото: replyua.net

– Так у чому ж, на Вашу думку, проблема нашого суспільства?

– Можна, звичайно, говорити, мовляв, я – за культуру. Але за що саме? За яку культуру і як? Поки немає відповіді, так і будуть шароварні фестивалі, погано організовані. Наша біда – це інфантильність, очікування того, що хтось за тебе вирішить, і симулятивність життя, коли виконуються дії, які симулюють реальну діяльність.

Фото: facebook.com/gogolfest.org

Головне фото: Олександр Литвиненко