Поспілкуватися про історичний туризм редакція Zruchno.Travel вирішила з відомим українським істориком, Олександром Зінченком, який веде програму “Розсекречена історія” на телеканалі “UA:Перший”, а також є заступником головного редактора найпопулярнішого сайту про українське минуле “Історична правда”. Він розповів про місця, де можна краще за все познайомитися з історією українського козацтва, визвольної боротьби та інших героїчних подій минулого, а також розкрив деякі таємниці рідного Харкова.

– Нещодавно вийшов новий сезон вашої програми “Розсекречена історія” на каналі “UA:Перший”. Які історичні теми плануєте підняти у наступних випусках?

– Насправді у нас дуже багато планів. Наприклад, щойно знімали програму про Голодомор, обговорювали його вплив на сьогодення. У студію запросили істориків, які досліджували щоденники очевидців, а також психологів-психотерапевтів, які розповіли нам про вплив Голодомору на нинішнє життя українців та поведінкові стереотипи, що досі збереглися. Так, якщо сьогодні подивитися на сучасні демографічні карти, то видно, що в тих регіонах, де був Голодомор, смертність переважає над народжуваністю і навпаки, – люди не бояться народжувати у тих краях, де не було цих жахливих подій.

Це була дуже корисна розмова, оскільки часто ми не замислюємося, як минуле впливає на нас. Особисто для мене дуже важливим було те, що більшість щоденників – це записи людей з Харківщини. Як харків’янин я знаю всі описані місця, кожен поворот на дорозі, бо виріс в околицях, про які пишуть щоденникарі. Саме тому для мене це жива історія.

– У попередніх програмах ви говорили про події Української революції. Чи достатньо, на вашу думку, в українському інформаційному просторі представлений період 1917-1921 років?  

– Мені здається, що ми стали більше про це говорити і взагалі більше звертати увагу на історію. У нашій програмі вже кілька разів торкалися теми Української революції, багато говоримо про 1917-1919 роки, намагаємося порівняти, як ми давали собі раду тоді, чому не завжди могли побороти якісь виклики зовнішньої агресії або внутрішнього розвитку та чому, порівнюючи з тим, що було сто років тому, сьогодні краще розв’язуємо ці проблеми. Деякі програми на цю тему ще чекають на свій вихід. В наступних випусках обговорюватимемо, чому не встояв гетьманат Скоропадського, чому його замінила Директорія УНР, що так сильно ділило українське суспільство і чому кожного року українці обирали собі нового месію, а потім проклинали його – йдеться про Грушевського, Скоропадського та Петлюру. Мені здається, що в порівнянні з тими часами ми починаємо вчитися зважувати виклики, об’єднуватися навколо важливих питань. Значно менша кількість проблем ділить нас сьогодні порівняно з тим, що було сто років тому. Про це ми також говоримо в наших програмах.

Фото: facebook.com/Розсекречена-Історія

– Де в Україні варто побувати, щоб глибше зрозуміти, що саме відбувалося на наших теренах 100 років тому?

– Все залежить від інтересів конкретної людини. Наприклад, дехто цікавиться такою формою туризму, як відвідування цвинтарів. Сам знаю принаймні кількох людей, серед них голова правління нашої Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія, а також головний редактор “Історичної правди” Вахтанг Кіпіані. Не можу сказати, що розділяю таке захоплення, але це дійсно дуже цікаво. На Лук’янівському цвинтарі, користуючись підказками Сташинського (агента КГБ, який вбив Ребета і Бандеру), можна знайти хрест, який він використовував як тайник. Інший був облаштований в руїнах Золотих воріт, він використовував їх як місце навчальних схованок під час тренувань.  В Києві взагалі можна прокладати маршрути “Слідами Сташинського”.

Якщо ми вже опинилися біля Золотих воріт, можемо вирушити шляхом подій Української революції, яким зараз виповнюється сто років. Мало хто знає, наприклад, де почався український парламентаризм. Зазвичай люди мислять стереотипно – Українська Центральна Рада, Будинок вчителя тощо. Але збиратися це товариство почало ближче до Золотих воріт, у будинку на розі, де зараз розташована варенична. Там можна поїсти непоганих вареників, а заодно згадати ці події.

Фото: nypl.org

– Чи все гаразд зі станом збереженості таких знакових пам’ятних місць?

– Вочевидь, про це потрібного говорити. Як на мене, це комерційна задача власників конкретного закладу, який розташовується на цікавій історичній локації. Деякі люди спеціально б туди приходили, щоб не просто поїсти, а відвідати пам’ятне місце.

Останнім часом ми спостерігаємо розвиток гастрономічного туризму, а його столицею, беззаперечно, є Львів. Цілі мережі тамтешніх ресторацій створили своїм закладам певну додану вартість, прив’язавши до них певні історичні міфи та образи, починаючи з “Криївки”. Тепер туди вишиковуються цілі черги! Таких історичних локацій та пов’язаних з ними легенд вистачає скрізь. Це лише питання підприємливості – знайти гарну ідею та реалізувати.

Фото: rossandhelen.com

– А якщо повернутися до популярної в Україні козацької тематики, які туристичні місця вважаєте найцікавішими у цьому плані?

– Насправді тут все ясно. Якщо хочеться більше дізнатися про історію козацтва, треба їхати в Дніпро до Історичного музею імені Яворницького, а якщо хочеться відчути дух козацтва, тоді – у степ, наприклад, в Асканію-Нову. Що стосується Хортиці – раніше це було зовсім інше місце, де Дніпро проривався крізь скелі, а навколо все кипіло. Саме за такі бурхливі пороги тікали козаки. А зараз усе скінчилося: Дніпро не реве, не стогне –мовчить. Через це Хортиця багато втратила. Плани створити там великий музейний комплекс були не до кінця реалізовані. Тому, щоб відчути, що таке козакування та чумакування, зараз треба їхати кудись у степи, шукати в небі  Чумацький шлях – і відчувати, що це все лишилося незмінним: степ, ковила, зорі над нами...

Взагалі у нас недооцінюють ось цей ефект степу. Ми дуже часто їдемо на відпочинок у гори, на море або в інші міста. А насправді українські степи – це абсолютно фантастична річ, мало де знайдеш таке небо і такий простір. Поїдьте в околиці Херсона, подивіться тамтешні виноградники, скуштуйте вина, відчуйте степовий вітер. Власне, ця свобода простору і виховала дух козацтва.

Фото: ravels-ukraine.com



– Як історик можете оцінити рівень подачі матеріалу в українських музеях?

– Гадаю, що  Україна “вагітна”музейною революцією. Справа у тім, що в усьому світі дуже змінилася “мова” музейних експозицій – вони стали більш виразними та інтерактивними. Українські музейники також хочуть реалізувати свої ідеї “новою мовою”.
 
У Польщі така ж неймовірна музейна революція почалася 15 років тому, коли відкрився Музей Варшавського повстання, над створенням якого 13 місяців працювала молода і абсолютно немузейна команда. Після цього там з’явилося близько 60 нових музеїв, які використовують нові музейні технології. В Україні теж потрібно розпочати таку музейну революцію, запустити кілька схожих проектів, які дадуть поштовх процесу.

Насамперед я бачу таку перспективу у майбутньому Музеї Майдану – це буде велика експозиція з багатьма залами, значною виставковою площею, конференц-залами, дитячими зонами. Окрім того, на 85-ту річницю Голодомору Україна нарешті дійшла до усвідомлення того, що необхідно добудувати Музей Голодомору. Після цього почнеться реконструкція інших установ – Харків, Одеса, Львів захочуть мати не гірші музеї, ніж в столиці.

Днями я повернувся з Бахмута, де місцева влада вже виділила досить великі кошти на реконструкцію краєзнавчого музею. Якщо вони ретельно підійдуть до створення нової експозиції, ця установа може перетворитися на драйвер місцевого розвитку.

Фото: maidanmuseum.org

– Ваше рідне місто – Харків. Безсумнівно, ви знаєте там багато цікавих місць зі своєю історією. Що саме треба відвідати у Харкові, щоб побачити його таким, яким він є насправді?

– Вже кілька років відчуваю себе туристом у рідному місті, бо, приїжджаючи до тата, просто не встигаю за цими змінами. Мене вже самого потрібно водити по сучасному Харкову. Ясна річ, як для історика для мене найцікавішою є стара частина. В свідомості багатьох Харків – це постіндустріальне сіре місто, де немає на що подивитися. Насправді в Харкові є фантастичний модерн та велика кількість неповторного конструктивізму. Взірців модерну такої якості мало де можна побачити в Україні, а такого конструктивізму – нема більше ніде.  

Їдучи у Харків, потрібно багато прочитати або знайти людину, яка зможе цікаво розповісти та зруйнувати стереотипи, адже історія Харкова починається з приходу козаків, які заснували місто на стародавньому городищі.

Тому коли мене питали про “Русский мир” и можливість якоїсь “ХНР” у Харкові – це смішно. Засновницький міф Харкова одним реченням можна передати: “Прийшли українські козаки з правобережжя і заснували Харків”. От про який “Русский мир” може йти мова?!

Обриси старої козацької фортеці, про яку свідчать документи XVII-XVIII століть, збереглися до сьогоднішнього дня. Їх відбиток назавжди залишився на карті Харкова.

Свого часу харківська влада навіть замовила в Церетелі пам’ятник засновникам Харкова – він зобразив українського козака за гравюрою з книги Дмитра Багалія “Історія міста Харкова за 250 років його існування”. Мало хто розуміє, що Харків – це, справді, українське місто. Багалій про це і писав: «Харків, яко українське місто». Нещодавно на сайті “Історичної правди” вийшла стаття про те, що гасло “Слава Україні!” з’явилося саме в Харкові. На Слобідській Україні можна добре відчути, як народжувався український дух.

Фото: dozor.kharkov.ua



– Історія – це невід’ємна частина туризму, особливо коли йдеться про пізнавальні екскурсійні подорожі. А ви часто подорожуєте, щоб дізнатися щось нове?

– Інколи достатньо приїхати у якесь місто та просто поспілкуватися з правильною людиною. Наприклад, у згаданий вже Бахмут я приїхав мало що знаючи про Артемівський завод, який виробляє шампанське. Для мене завжди було загадкою, як одне з найкращих вин Європи роблять у регіоні, де зовсім не росте виноград? На місці мені розповіли, що після Другої світової війни частину контрибуції від колишніх союзників Третього Рейху – Болгарії, Румунії та Угорщини – Радянський Союз отримував у натурі – у декалітрах вина. Треба було багато місця для зберігання цих діжок. У соляних шахтах тодішнього Артемівська сіль роз’їдала обручі діжок. Тоді згадали, що поруч є гіпсові виробки, де постійна температура та вологість. А вже потім виникла ідея зробити там завод ігристих вин.

Ці величезні рукотворні печери справляють надзвичайне враження – дев’ять гектарів під землею, де витримується вино! В одному штабелі – близько 120 тисяч пляшок. Якщо випивати по одній пляшці на день, знадобиться 388 років, щоб здолати таку кількість. А там дев’ять гектарів такого добра! Виглядає це абсолютно фантастично. Особливо красиво там, де відстоюється рожевий брют.

До 2013 року лише одне європейське підприємство виробляло більше продукції, ніж Артемівський завод. До речі, шампанське “Крим” роблять також у Бахмуті – ще з тих виноматеріалів, які були закуплені на півострові в українських виноробів. За кілька років ці запаси закінчаться, тому тим, хто любить якісний брют, є сенс поїхати туди на дегустацію зараз.

Фото: 1tv.com.ua

– Які ще місця стали для вас схожим відкриттям під час мандрів Україною?

– Останнім часом подорожую не так часто – переважно це робочі поїздки. Свої найбільші потрясіння я пережив раніше, ще за часів студентства. Звичайно, Крим був для мене номером один – це такий світ у мініатюрі. Він досі для мене дуже важливий. Одне з моїх найбільш улюблених місць на землі – гора Демерджі. Це місце, де можна побачити одночасно Шотландію і Нову Зеландію, Іспанію і Французьку Рив’єру, трішки Японії… Хоч зараз це неможливо, мрію туди коли-небудь повернутися.

Розмовляла Дарія Поперечна



Вас також може зацікавити:
- Олена Фроляк: “Дика Гуцульщина має стати комфортнішою”
- Євген Клопотенко: українська кухня – це не лише борщ і вареники
- Наталія Мосейчук: "Батурин закохав у себе цілком"

Тури за темою:
- Секретний Київ
- Екскурсія на Хортицю
- ВСІ ТУРИ ОНЛАЙН

Партнерська програма Zruchno.Travel для просування готелів, турів в Інтернеті