Олег Скрипка: “Зайнятися виноробством надихнули П’єр Рішар та Стінг”

Зіркові маршрути

Редакція Zruchno.Travel

Українське виноробство має великий потенціал – у цьому впевнений український співак та музикант Олег Скрипка. Засновник фестивалю “Країна мрій”, а віднедавна і автор однойменного закарпатського вина, зізнався в інтерв’ю Zruchno.Travel, що захоплюється винним туризмом по різних куточках світу і вже давно мріяв створити в Україні своє якісне вино.

Пан Олег розповів про тонкощі виробництва власного продукту, порекомендував чимало смачних локацій в різних регіонах, а також проанонсував свій різдвяний подарунок шанувальникам – зимовий етнофестиваль.

– Нещодавно ви презентували своє авторське біле та рожеве вино “Країна мрій”. Коли зрозуміли, що хочете стати виноробом?

– Все почалося з гастрономічного та винного туризму. Я люблю подорожувати і багато їжджу по світу, а під час мандрівок скрізь куштую місцеву кухню та вино. Об’їздив майже всю Францію та Італію, а ще Угорщину, Болгарію і Румунію – був час, коли активно цікавився винним туризмом саме у цих регіонах. Я вже давно – фанат французького сухого вина, але мені як патріоту дуже хотілося, щоб в Україні також було добре вино. Його в нас досить довго не було, потім на ринок вийшли деякі непогані марки, хоч і не всі вони завжди стабільної якості. Але процес зрушився.

Ідея зробити своє авторське вино визріла в голові кілька років тому. Почав придивлятися до різних українських виноробних регіонів. Найбільшу мою увагу привернуло Закарпаття. Ця місцевість мені давно подобається з точки зору туристичного потенціалу. Вабить тамтешній клімат, гостинність людей, а також прекрасні термальні джерела. Я – фанат такого відпочинку в гарячих купальнях, часто буваю в Косино, наступного разу планую туди завітати після Нового року. До речі, в Косино теж почали презентувати закарпатські вина та навіть розробили свою лінійку. Власник познайомив мене з виноробнею Chateau Chizay в Береговому. Кілька разів бував у них на дегустаціях, сподобалися деякі сорти їхніх вин, зокрема “Трамінер” і “Піно-Нуар”. Поступово ми почали співпрацювати. Дуже пишаюся своїм вином – воно справді вийшло добрим. На одному винному вечорі мій продукт змагався з винами П’єра Рішара та Стінга. До речі, вони теж мене надихнули на цей крок. Тепер моє рожеве вино абсолютно їм не поступається. Я пив багато вин у різних країнах і можу сказати, що українське вже знаходиться на високому рівні. У Закарпатського краю є великі перспективи, амбіції та можливості робити добрий продукт.

– Особисто брали участь у виготовленні авторського продукту? Контролювали процеси виробництва?

– Звичайно, сам неодноразово їздив на виноградники, контролював процеси, керував збиранням винограду, вникав у технологію. Навіть спеціальні дріжджі дістав у П’єра Рішара! Та й сам процес вирощування нашого винограду – це нова технологія для України. Вона дуже неекономна, але я вдячний Chateau Chizay, що вони дозволили мені це реалізувати. З точки зору винороба це виглядає як марнотратство, бо, коли виноград ще молодий, треба обрізати три чверті грона, тому з одного куща виходить значно менше пляшок. Проте така технологія покращує якість продукту, бо кущ віддає цим ягодам весь смак і максимум поживних речовин.

– Як плануєте розвивати вашу винну справу?

– Зараз вино тільки пішло в продаж – побачимо, як все це розвиватиметься. Після Нового року обов’язково поїду в Берегове: там ми вип’ємо доброго вина і поміркуємо, як нам діяти далі. А поки що починаємо співпрацювати з українськими ресторанами та мережами. Насамперед моє вино можна буде замовити у “Канапі”. Та вже зараз на сайті Chateau Chizay можна без проблем придбати його онлайн.

– Як досвідчений винний і гастрономічний турист, які українські виноробні можете порекомендувати для відвідування та дегустацій?

– Насамперед на Закарпатті раджу заїхати в Chateau Chizay – вони проводять прекрасні екскурсії. Інший великий виробник на Закарпатті – виноробня “Котнар”. Окрім того, там є чимало маленьких виробників, але без рекомендацій це певний ризик для туриста, бо ніколи не знаєш потрапиш на чудовий продукт чи звичайну бодягу.

Якщо не прив’язуватися до Закарпаття, а взяти південний напрямок, то варто згадати прекрасного бессарабського винороба Івана Плачкова та його виноробню “Колоніст” – у них теж вино гарантованої якості. На їхньому шато в Криничному можна відвідати цікаву екскурсію та насолодитися бессарабською кухнею. Ще рекомендую скуштувати продукцію “Виноробного господарства князя Трубецького”. Особисто ще не бував у цього виробника, але впевнений, що там все на рівні. Чув також, що гарні екскурсії та дегустації робить винзавод “Шабо”. Раніше вони були не зовсім стабільними за якістю, але зараз формують новий напрям. Цікаво відвідати і завод коньячних виробів “Шустов” в Одесі. У них прекрасні старовинні коньяки, але це вже трохи інша тематика.

– На вашу думку, Україна має шанси стати знаним у світі виноробним краєм та розвивати винний туризм на міжнародному рівні?

– Думаю, у наступні роки виноробство в Україні буде розвиватися просто вибухово. Та поки я б орієнтувався лише на внутрішній туризм, тому що пробитися на закордонні ринки дуже важко. Поки наше виноробство до цього не готове. А от за внутрішнього споживача і туриста треба боротися вже зараз. Коли отримаємо позитивний досвід, тоді можна буде виходити на інший рівень.

Нещодавно побував на винному форумі – там всі теж говорили про те, що варто вийти на закордонні ринки, але мій досвід каже про інше. Це як із музикою. Часто запитують: коли українська музика буде звучати за кордоном? Та тоді, коли вона у нас буде звучати! Ми зараз лише на початку цього шляху, коли українці почали слухати українську музику, поважати її та любити. З вином аналогічна ситуація. Потрібно завоювати довіру нашого споживача, а перспектива тут дуже велика. Наш ринок бурхливо розвивається – українці починають пити вино. Той, хто першим це зрозуміє, зможе бути попереду всіх.

– Як гадаєте, на чому ще варто зараз робити акцент у розвитку туристичної галузі? Що приваблює в Україні найбільше?

– Безумовно, активно має розвиватися кулінарний сегмент. Українці почали поважати свою кухню. На правду, Києву ще далеко до того, щоб стати центром української гастрономії, бо тут досі засилля іноземної кухні. Щоправда, треба визнати, що наша італійська кухня набагато смачніша, ніж в самій Італії, бо тут і продукти кращі, і готуємо ми на вищому рівні. Якось один італієць мені розказував про те, як подорожував Україною і заїхав перекусити у подорожній генделик. За його словами, це було найсмачніше, що він куштував у житті!

Як на мене, на сьогоднішній день у нас є два міста, які стали гастрономічною Меккою, – це Львів та Одеса. Чимало туристів їдуть туди саме за смачною їжею. Ці міста мають настільки широкий спектр якісних ресторанних послуг, що це просто неймовірно! Львів робить акцент на дизайні, креативі та подачі, а Одеса більше уваги приділяє якості страв, хоча і з інтер’єрами працює.

Фото: facebook.com/Dacha.Restaurant

– Вашими фото у фойє пишаються багато українських готелів. Часто зараз подорожуєте Україною, окрім робочих поїздок?

– Так, я повсякчас кудись мандрую: Львів, Харків, Одеса, Дніпро... Хочу відзначити, що готельний бізнес у нас також активно розвивається, – з’являються просто неймовірні бутикові заклади розміщення. Скільки я їздив по світу, такого співвідношення ціни та якості не зустрічав ніде! Крім того, у нас дуже уважно ставляться до дизайну, чистоти та якості сервісу – останнім часом бачу помітні зміни в якості туристичної інфраструктури в Україні, адже я добре пам’ятаю ті роки, коли ми тільки повернулися із Франції та вирушили по Україні з туром “Вічна весна”. Це був 1998 рік. Тоді у готелях не було ні опалення, ні гарячої води. Адміністраторки сварили за те, що ми пізно поверталися… А сьогодні є розкішні готелі-бутики, наприклад Modern Art Hotel у Львові – це австрійська будівля з дуже скромним холом та розкішними номерами. В Харкові є Hotel 19 та “Наша дача” – таке відчуття, що знаходишся десь у Швейцарії. В Дніпрі мені подобається комплекс Bartolomeo, а особливо SPA-готель “Цунамі” – років 10 тому вони зробили справжню SPA-революцію, бо до того мало закладів мали схожий сервіс.

– Який відпочинок обираєте для власного релаксу?

– Гірські лижі, катання на конях, гарячі джерела – це те, що приносить мені задоволення. Було б добре ще підніматися в гори, бо в дитинстві часто ходив у походи, але зараз поки що не маю такої практики.

– Як стосовно фестивалю “Країна мрій”? Які плани на 2019 рік?

– Цього сезону плануємо організувати різдвяну “Країну мрій” на Лівому березі Києва. Хочемо зробити фестиваль таким, як він замислювався від початку. Буде кілька дат: Миколая, католицьке Різдво, Новий рік і православне Різдво. Ми продовжуємо співпрацювати з владою міста, яка дає нам майданчик та ресурс. Зараз підписуємо контракт. Якщо все вдасться, буде гарне свято. Програма фестивалю уже прописана: “Країна мрій” складатиметься із виступів артистів, які виконуватимуть різдвяну музику, колядок від народних колективів, також будуть вертеп та шопка.

– Хто з ваших колег виступатиме на цьогорічному фестивалі?

– Офіційний список ще не затверджений, проте у нас є колеги та постійні соратники такі, як Ілларія, The Doox, “Танок на майдані Конго”, Тарас Чубай, гурт “Мандри”, “Фолькнери”, Юрій Клоц – гарні артисти, які мають свої програми, перевірені часом.

Фото: facebook.com/krainamriy

– На вашу думку, яку роль відіграє організація таких фестивалів у розвитку внутрішнього туризму?

– Це один із ключових способів розвитку туризму! Люди люблять кудись виїжджати, але для цього їм потрібно давати поштовх, якийсь привід. Найбільша складність у тому, щоб проінформувати. Найчастіше працює такий парадокс – люди йдуть на те, що відоме, а воно зазвичай не цікаве. А те, що цікаве, – не настільки популярне, тому витягнути їх туди дуже складно. Крім того, ми дуже консервативні, слабо ведемося на нові імена, бренди, тренди тощо. Скільки раз під час організації моїх заходів виникала проблема в тому, що людей потрібно було переконувати приходити. В результаті збиралося небагато гостей, але всі вони були в захваті від побаченого.

Часто якість роботи можна помітити лише на відстані. Лише з роками до нас прийшла довіра – свого глядача потрібно виховувати. Я вважаю, що “Країна мрій” виконує дуже важливу функцію – у нас є свій глядач, фанат. Сьогодні фольклорна музика – це вже тренд. Люди розуміють, що це може бути яскраво, сучасно та актуально.

– Ваша музика завжди мала українську етнічну складову. Чому вирішили працювати у цьому напрямі?

– У 1989 році ми з гуртом приїхали на свій перший закордонний концерт до Польщі. А після був з’їзд української діаспори з різних країн світу. Нас запросили з ними поспілкуватися, а потім зіграти під час неформальної вечері. До того часу у нашому репертуарі був лише рок, але в дитинстві мене часто возили у село на Полтавщину, тому я знав багато народних пісень. Коли ми почали їх грати, це просто вибухнуло. Тоді самі почали мислити у фольклорному руслі. У Франції теж зайшла наша фольклорна тема, тож ми почали вводити її в програму все більше. А після повернення в 2004 році вже замислився над проведенням етнічного фестивалю.

– Самі коли-небудь збирали фольклорні матеріали, щоб потім подати їх у сучасному стилі?

– Я сам не їжджу у фольклорні експедиції, тому що спеціалістами цього матеріалу назбирано дуже багато. Але у мене є люди, які рекомендують мені різноманітні твори, – Сусанна Карпенко, Тарас Компаніченко, гурт “Древо”. Вони займаються цим дуже глибинно. Разом робимо просто прекрасні речі. Фестиваль “Країна мрій” та ті люди, що їздять по експедиціях, мене надихають, вони розуміють, що таке фольклор, і є провідниками цього меседжу. Коли з любов’ю та повагою робиш аранжування без вульгаризації і воно в цій обробці доходить до сучасного слухача, це і є функція “Країни мрій”.

– Хотілося б ще поговорити про нові творчі проекти. Що плануєте реалізувати найближчим часом?

– Сьомого січня в Палаці “Україна” ми виступатимемо з різдвяним концертом. Я це називаю “Головне Різдво України”, адже це майданчик № 1 в Україні. Важливо наповнити його змістовними піснями. А на Різдво обов’язково потрібно співати колядки – це стародавня українська традиція, яка, на щастя, досі у нас збереглася, адже, як на Різдво заспіваєш колядок, таким наступний рік і буде. Тому всіх запрошую колядувати разом з нами, тим паче, що я буду у співпраці з прекрасним колективом – Оркестром народних інструментів (НАОНІ), з яким працюю вже три роки.

А з гуртом “ВВ” пишемо новий альбом. Не думаю, що встигнемо його завершити у 2019 році, проте поступово випускатимемо пісні та кліпи. Також з “ВВ” їдемо у міжнародний тур “Кубіта” з новими піснями. Зараз вирушаємо до Німеччини, Австрії, а наступного року буде Англія, Америка та Канада.

– Наостанок порекомендуйте особистий маршрут Україною від Олега Скрипки.

– Для мене під час відпочинку важливими складовими є якість та непопсовість. Безумовно, всі знають популярні напрямки: Одесу, Львів, Карпати, а от я порекомендую Закарпаття – знову ж таки звернути увагу на винний туризм, гарячі джерела, гастрономію, прекрасну природу. Можна відвідати такі маленькі містечка, як Ужгород, Берегове, Мукачево – вони дуже затишні та живописні, з чудовою архітектурою та затишними ресторанчиками. Наприклад, в Chateau Chizay є хороший ресторан “Мала гора”.

А другий напрямок – це Запорізька область. Біля Кирилівки є прекрасна коса – Бирючий острів. Там можна організувати екскурсію, потрапити в аквапарк і побачити козацькі розваги. Дуже люблю Азовське море, адже воно завжди тепле. Крім того, в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях дуже смачні сезонні фрукти. Там дозріває така кількість сортів солодкого винограду… Та яка там Італія та Франція?!!

Розмовляла Дарія Поперечна

Вас також може зацікавити:
- Марія Бурмака назвала 7 причин приїхати до її рідного Харкова
- "Брати Гадюкіни" оспівують батярський Львів
- "ДахаБраха" віддає перевагу зеленому туризму